Право на життя: як реалізувати стандарт доказування «поза розумним сумнівом»

ЄСПЛ нагадує, що в ситуації, коли особа повністю перебувала під контролем або наглядом держави, саме держава несе відповідальність за життя такої особи. І якщо людина померла, то держава повинна довести свою непричетність, а також знайти й покарати винних.

До правди не достукатися

Тураджа Зейланова, жителя Нахічеванської Автономної Республіки, обвинуватили в державній зраді та співпраці з іранською розвідкою. У день допиту йому відразу оголосили про підозру. Після поміщення в слідчий ізолятор Т.Зейланову офіційно пред’явили обвинувачення. Проте на третій день чоловік поскаржився на погане самопочуття. Працівники викликали швидку. Утім, по дорозі в лікарню обвинувачений помер.

Після похорону в засоби масової інформації потрапило відео тіла небіжчика, на якому чітко було видно синці та численні набряки з характерними крововиливами. У висновку судово-медичного експерта причиною смерті зазначена тромбоемболія легеневої артерії. Синців на тілі чоловіка лікар не виявив, але повідомив про численні набряки.

Шурія Зейланов, батько покійного, звернувся до міліції із заявою про розслідування причин смерть його сина, як того вимагає закон, бо ж не вірив правоохоронцям, які до того ж відмовили у видачі родині висновку судово-медичної експертизи.

Розслідування провели доволі швидко, але в рішенні про обставини смерті сина заявника не було сказано ні слова. Родичі зрозуміли, що слідчі не зацікавлені в ефективному розслідуванні, тому відразу звернулися до Генеральної прокуратури з проханням витребувати всі матеріали справи та написали відповідний лист до президента Азербайджану. Утім, прокуратура відмовила в задоволенні клопотання.

Зрозумівши, що результату не буде, вдова по Т.Зейланову звернулася в суд з вимогою витребувати всі матеріали справи та зобов’язати міліцію провести ефективне розслідування, залучивши неупереджених правоохоронців. Однак пов’язка на очах Феміди була настільки щільною, що всі суди (від місцевого до Верховного) відмовили. Родина продовжувала стукати в усі двері, але марно.

Оливи у вогонь сумнівів рідні підлив неочікуваний свідок. Колишній агент правоохоронних органів стверджував, що володіє інформацією, що з моменту затримання та до смерті Т.Зейланова піддавали катуванню, унаслідок чого він і помер.

Гуртом за правду

Спір продовжився у Страсбурзі. Уряд Азербайджану наполягав, що скарга є неприйнятною. Річ у тім, що до Європейського суду з прав людини звернувся Ш.Зейланов, який скаржився тільки до адміністративних судів, вимагаючи при цьому надати родині всі матеріали справи, включно з висновком судмедексперта. А от до місцевого, апеляційного та Верховного судів уже скаржилася вдова. Саме цей факт, на думку уряду, був підставою стверджувати, що заявник не використав усіх національних засобів захисту.

Євросуд у відповідь на такі закиди уряду нагадав про мету підписання конвенції. Крім того, стало зрозумілим, що суди батька загиблого та вдову розглядали як одне ціле, навіть адвокат у всіх цих спорах був один і той самий.

Поза своєю увагою Суд не міг залишити й факт відмови видати матеріали справи та висновок про причину смерті. Мова про ефективність внутрішніх способів захисту в такому разі вестися не може. Тож скарга була визнана прийнятною.

Винна — держава

Право на життя та заборона катування — категорії, які червоною ниткою проходять через усі правові системи планети. Оцінюючи докази, ЄСПЛ звернув увагу на такий стандарт доказування, як «поза розумним сумнівом». У ситуації, коли особа повністю перебувала під контролем або наглядом держави, остання несе відповідальність за її життя. Якщо ж людина померла, то держава повинна довести свою непричетність до смерті чи шкоди для її здоров’я, а також знайти й покарати винних.

У цій ситуації Євросуд фактично взяв на себе роль суду першої інстанції. Адже заявник додав до скарги відео та показання свідка, а також медичну довідку, яку Т.Зейланов одержав незадовго до затримання. Результати огляду підтверджували задовільний стан здоров’я загиблого. Після оцінки доказів не залишилося сумнівів, що до слідчого ізолятора він потрапив без будь-яких ушкоджень.

Прикметно, що справжність відео ні уряд, ні держава не ставили під сумнів. Ненадання висновку судмедекспертизи позбавило родичів можливості оскаржити цей документ. Отже, про ефективність захисту чи зацікавленість держави в належному розслідуванні не йдеться.

Також ЄСПЛ констатував, що держава жодним чином не пояснила походження синців і набряків на тілі чоловіка, не виявила зацікавленості в розслідуванні цього факту, а також усіма способами намагалася приховати від рідні правду.

Тож у рішенні від 10.09.2020 у справі «Shuriyya Zeynalov v. Azerbaijan» Суд постановив виплатити йому €35 тис. як компенсацію за моральну шкоду та €2 тис. — як судові витрати.

Діана БЕРЕЗОВСЬКА, «Закон і Бізнес»

ДЖЕРЕЛО