flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ВС висловився щодо виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника

22 вересня 2020, 17:05

ВС: рішення про поновлення працівника на роботі виконується негайно

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов’язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 280/2659/19.

Обставини справи

До Запорізького оружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов до прокуратури Запорізької області, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2017 року до 21 травня 2018 року у розмірі 578705,36 грн, без утримання податків та інших обов’язкових платежів;

Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі 808/892/17 за період з 22 травня 2018 року по день розгляду позовної заяви;

Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що за результатами розгляду справи № 808/892/17 судами встановлено факт незаконного звільнення з органів прокуратури, проте питання стягнення з прокуратури Запорізької області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишається не вирішеним з огляду на скасування постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17 рішення Запорізького окружного адміністративного суду  21.05.2018 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 в цій частині. Підставою для скасування рішень в цій частині та прийняття Верховним Судом постанови про відмову в задоволенні цієї частини вимог стало те, що ці вимоги були звернуті до неналежного відповідача – Генеральної прокуратури України, а не прокуратури Запорізької області.

Позивач також у позові вказував, що згідно з довідкою прокуратури Запорізької області його середньоденна заробітна плата на посаді заступника прокурора Запорізької області, з урахуванням коефіцієнта підвищення (починаючи з 6 вересня 2017 року), складала 2538,76 грн. Враховуючи кількість днів вимушеного прогулу, позивач зазначав про необхідність стягнення з відповідача 578  705,36 грн загального розміру середнього заробітку за цей період.

Крім того, однією з підстав позову стало те, що на дату звернення до суду, судове рішення від 21 травня 2018 року у справі № 808/892/17 залишається не виконаним, у зв`язку із чим, на думку позивача, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2017 року до 21 травня 2018 року, то, як установлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи № 808/892/17, в якій вирішувалося питання про поновлення позивача на роботі, ця вимога вирішена не була, оскільки вона була спрямована до неналежного відповідача. Внаслідок цього Верховний Суд в постанові 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17 зауважив, що скаржник не позбавлений права на звернення з відповідною позовною вимогою до належного відповідача - прокуратури Запорізької області, що і стало однією з підстав позову у цій справі.

ВС підкреслив, що при вирішенні цієї позовної вимоги суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та нормами чинного законодавства не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таким чином, правильним є розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2017 року до 21 травня 2018 року, який здійснив суд апеляційної інстанції та стягнув з відповідача всю суму в розмірі 578705,36 грн, без врахування того, що протягом певного періоду позивач отримував допомогу по безробіттю.

Щодо посилання відповідача на стягнення судом апеляційної інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування податків і обов`язкових платежів, то відсутність вказівки в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції про те, що сума підлягає стягненню за відрахуванням податків й інших обов`язкових платежів, не є підставою для невиконання роботодавцем функцій податкового агента у випадках та в порядку, встановленому законодавством.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, то ВС зазначив, що статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Також ВС наголосив, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

З огляду на встановлені державні гарантії обов’язковості виконання судових рішень, ВС зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов’язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі № 808/892/17, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року, адміністративний позов особи_1 задоволено. Зокрема були задоволені позовні вимоги особи_1 про поновлення на роботі та звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення особи на посаді заступника прокурора Запорізької області з 7 березня 2017 року.

Водночас рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі № 808/892/17, яке набрало законної сили і в частині поновлення особи на роботі було звернуто до негайного виконання, не виконувалося відповідачем до 11 вересня 2019 року, коли наказом Генерального прокурора особу_1 поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької області та в органах прокуратури з 7 березня 2017 року.

ВС зазначив, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після  оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у зв`язку з цим є безпідставним посилання відповідача на ухвалу Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі №  808/892/17, якою було зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, оскільки до винесення вищевказаної ухвали відповідач повинен був виконати рішення суду першої інстанції в тій частині, яка підлягала негайному виконанню.

Враховуючи межі касаційного перегляду, а також підстави для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

ДЖЕРЕЛО