Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до суду з позовом про встановлення факту належності правовстановлюючого документа та тлумачення заповіту.
Позивач, серед іншого, зазначала, що після смерті батька позбавлена можливості оформити спадкові права на житловий будинок і земельну ділянку, через помилку в свідоцтві про право особистої власності на житловий будинок у прізвищі та по батькові власника, відмову сільської ради в заміні правовстановлюючого документа, та вимогу нотаріуса про тлумачення волі спадкодавця, незрозумілість заповіту в цій частині, не зазначення в тексті заповіту спадкодавцем правильної адреси житлового будинку та земельних ділянок. Зазначала, що ускладнення розуміння відтвореної в заповіті справжньої волі заповідача щодо спадщини зумовлене тим, що речення, яке стосується житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,4009 га, викладене двома абзацами, де зазначені дві площі земельної ділянки за різним цільовим призначенням, без зазначення загальної площі або ж «в тому числі».
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог. Суди вказали, що зі змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати позивачу в порядку спадкування об`єкти заповідального розпорядження. Заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин, з його змісту чітко вбачається воля заповідача передати позивачу в порядку спадкування чотири об`єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га.
Судами було встановлено факт, що свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок належить померлому.
У касаційній скарзі відповідач наполягав, що оспорюваний заповіт не містить вольового зв`язку заповідача між об`єктами спадкового майна - житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,2500 га і земельною ділянкою площею 0,1509 га в одній частині заповіту та з земельною ділянкою площею 0,7800 га в іншій частині заповіту.
Скаржник вказував на те, що заповіт містить певні неузгодження між змістом окремих його частин та заповіту в цілому, що ускладнює розуміння волі заповідача щодо долі спадщини, а тому висновки суду першої інстанції про відмову вчинити тлумачення заповіту є помилковими.
Касаційний цивільний суд ВС не знайшов підстав для скасування судових рішень.
Суд касаційної інстанцій визнав вірними висновки судів, які взяли до уваги висновок експертного дослідження, проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз, в якому зазначено, що текст оспорюваного заповіту є складним реченням з різними типами синтаксичного зв`язку. Відсутність розділових знаків та неправильне вживання деяких із них не впливають на зміст тексту заповіту. Ці помилки свідчать про неналежну мовну компетенцію нотаріуса, оскільки він оформляє текст складеного кимсь заповіту.
ВС зазначив, що згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
КЦС ВС вказав, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.
ВС нагадав, що Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Тому тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що підстави для тлумачення заповіту відсутні є правильними та такими, що відповідають вищевикладеним вимогам закону, оскільки текст заповіту щодо належного померлому права на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та на земельні ділянки є чітким та зрозумілим, що встановлено судовим розглядом справи у судах попередніх інстанцій (постанова від 30.07.2020 у справі№ 378/1160/15-ц).