flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Коли не можна змінювати визначене судом місце проживання дитини: Верховний Суд вказав на важливі деталі

24 липня 2020, 14:23

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 725/3024/17.

Згідно з частинами першою та другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.  Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У 2013 році рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, було визначено місце проживання дитини з матір’ю, відібрано дитину від батька та стягнуто з нього аліменти на утримання сина.

На виконання цього рішення видано виконавчий лист, відкрито виконавче провадження, яке згодом закрили у зв’язку з категоричною відмовою дитини зустрітися зі стягувачем.

У ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 18 ЦПК України визначено обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначали, що з моменту ухвалення рішення районного суду від 2013 року змінилися обставини, які впливають на вирішення спору: протягом усього часу після постановлення рішення дитина проживає з батьком, мати з нею практично не спілкується, участі у вихованні не бере.

Із вказаними висновками колегія суддів КЦС ВС не погодилася.

У 2016 році суд скасував постанову про закінчення виконавчого провадження у справі від 2013 року про визначення місця проживання дитини з матір’ю, зобов’язав державну виконавчу службу відкрити виконавче провадження з примусового виконання відповідного судового рішення.

Відповідачка зазначила, що рішення суду від 2013 року не виконане, оскільки  батько протиправно утримує дитину в себе, злісно не виконує рішення суду.

Отже, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про відібрання дитини та визначення місця її проживання, суди попередніх інстанцій не врахували стан виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Вказуючи про зміну обставин, які впливають на вирішення спору, суди не врахували, що вона відбулася не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого й умисного невиконання ним рішення суду, яке набрало законної сили. Це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законної сили і не скасоване, тому не може піддаватися сумніву.

Згаданим рішенням суду встановлено, що батько в березні 2013 року вивіз сина з місця його проживання з матір’ю без її відома та згоди. За заявою матері про викрадення дитини колишнім чоловіком було відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 356 КК України.

У 2012 році чоловік був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 186 КУпАП – самоуправство, оскільки  без жодного попередження забрав сина та відвіз до свого місця проживання.

Отже, висновок судів про зміну обставин, які мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини, не ґрунтується на доказах, які б свідчили, що відбулася така зміна обставин, що з’явилися підстави для звернення іншого з батьків із новим позовом про нове визначення місця проживання дитини.

Підставами для звернення з новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки позивача, що полягає у невиконанні рішення суду, при цьому звернення з новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.

ДЖЕРЕЛО