Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Заступник прокурора звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі міської ради та зазначав, що прокуратура встановила факт порушення права територіальної громади міста на розпорядження та користування земельною ділянкою, на якій незаконно збудовано нерухоме майно.
Відповідно до обставин справи на підставі рішення суду про визнання права власності нежитлове приміщення магазину було зареєстровано за особою, який продав це майно відповідно до договору купівлі-продажу відповідачу.
Рішення суду про визнання права власності було скасовано апеляційним судом.
Відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначав, що рішенням апеляційного суду встановлено лише безпідставність висновків суду першої інстанції щодо визнання права власності на приміщення з підстав, наведених у зазначеному рішенні суду. А самочинність будівництва об`єкта є предметом доказування у цій справі, який повинен доводитися на підставі належних та допустимих доказів, оскільки зазначене рішення апеляційного суду не є належним доказом такого будівництва. Відповідач покликався на те, що він зареєстрував право власності на спірний об`єкт, держава визнала і підтвердила його право на належне йому майно, а тому він набув право власності на майно згідно із законом.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у позові.
Суди зазначили, що відповідач придбав приміщення, що знаходиться на земельній ділянці, яку позивач просить повернути територіальній громаді, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, який не оспорений та не визнаний недійсним.
У зв`язку з тим що відповідач не вчиняв жодних дій щодо самочинного будівництва об`єкта, який позивач просить знести, суди дійшли висновку, що права позивача відповідач не порушував, жодних неправомірних дій він не вчиняв, а тому позов, у поданій заступником прокурора редакції, не може бути задоволений.
КЦС ВС не погодився з таким вирішенням спору, скасував постанову апеляційного суду та справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ВС зазначив, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Суд роз’яснив, що системний аналіз законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. А формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тому суд дійшов висновку, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
ВС зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку.
Так, набувши у власність нежитлове приміщення магазину відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами (постанова від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17).
_03_03.png)
