Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: Незвичне та не перший погляд абсолютно не логічне рішення Касаційного цивільного суду. Утім, все таки у ньому щось є…
У даній справі боржник звернувся до суду із позовом про банківської установи про припинення іпотеки, мотивуючи свою вимогу тим, що іншим рішенням суду кредитний договір, виконання зобов’язань за яким і забезпечувала ця іпотека, було розірвано, а тому іпотека не може забезпечувати зобов’язання, якого вже фактично нема.
З такими доводами погодились як місцевий так і апеляційний суди.
Натомість, банк подав на дані рішення касаційну скаргу, яку вмотивував тим, що положення статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» банк вказує, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, однак суди на це уваги не звернули та не врахували, що наявність судового рішення про відмову у задоволенні вимог кредитора за спливом позовної давності не припиняє правовідносин сторін кредитного договору/договору іпотеки та не звільняє сторони від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.
Судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову банку за спливом строку позовної давності вимоги банку визнано обґрунтованими, а пропуск позовної давності не породжує у боржника права вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке право не встановлено договором або законом окремо.
В свою чергу Касаційний цивільний суд визнав такі доводи слушними та скаргу задовольнив.
Мотивуючи свою рішення КЦС послався на те, що за положеннями статті 575 ЦК України, які кореспондуються із нормами статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
При цьому іпотека має похідний від основного зобов’язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Утім згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов`язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов`язання, що виникло до моменту такого розірвання.
_03_03.png)
