ВС: Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов’язковому та безумовному виконанню суб'єктом, на якого судом покладено відповідне зобов’язання.

Посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, не повинно прийматися до уваги судами.

До такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії.

Суть спору полягала у тому, що фізична особа звернулася до суду з вимогою зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити її до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки на підставі договору про відступлення права вимоги позивач набув право вкладника банку, що підтверджено рішенням суду, яке набуло законної сили, відмова Уповноваженої особи Фонду включити його до відповідного переліку є протиправною.

Разом з тим, Уповноважена особа Фонду та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначали, що за відсутності укладеної додаткової угоди між позивачем та банком згідно з умовами банківського договору, фізична особа – позивач не набула прав вкладника банку та відповідно, відсутні підстави для її включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Судами першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено. Суди дійшли висновку, що позивач набув статус вкладника та отримав право на відшкодування гарантованої суми за рахунок коштів Фонду, оскільки рішенням, яке набуло законної сили, було зобов’язано банк укласти з позивачем додаткову угоду на відступлену суму, однак всупереч вказаному судовому рішенню банком не було укладено додаткової угоди.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи, зокрема, з того, що неукладення з позивачем додаткової угоди відповідно до умов договору банківського вкладу стало наслідком невиконання банком прийнятих на себе зобов’язань, а після запровадження тимчасової адміністрації – невиконання Уповноваженою особою Фонду рішення суду, яке набуло законної сили. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про необґрунтованість посилання Уповноваженої особи Фонду на те, що позивач не набув статусу вкладника, оскільки з ним не було укладено додаткової угоди, як того вимагають умови договору банківського вкладу.

Суд у цій справі врахував положення частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а також позицію Конституційного Суду України, який неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На цій підставі Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Із постановою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а (провадження № К/9901/10357/18) можна ознайомитися за посиланням. 

ДЖЕРЕЛО