Приватне життя vs. свобода слова: висока посада не завжди робить особу публічною

Коли йдеться про свободу вираження поглядів та суспільний інтерес, то за загальним правилом, право політиків, високопосадовців та інших публічних осіб на недоторканість їхнього приватного життя є більш обмеженим порівняно із пересічними громадянами. Але як виміряти публічність?

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Маріна проти Румунії» (заява № 50469/14), передає інформаційний ресурс «ECHR. UkrainianAspect».

У 2011 року двоє радіоведучих під час прямої трансляції зачитали лист, надісланий до радіостанції сестрою Віорела Маріни, начальника поліції повіту (адміністративно-територіальна одиниця Румунії першого рівня).

Того ж дня поліцейський та його колишня дружина звернулися зі скаргою до головного офісу радіостанції на порушення їхнього права на повагу до приватного життя. Зокрема вони вказали, що були зроблені наклепницькі заяви проти них без їх згоди чи перевірки. Дійшовши висновку, що відправник повідомила неправду радіостанція оприлюднила в ефірі спростування. Також поліцейського запросили використати своє право на відповідь, але він відмовився. Пізніше екс-дружина Маріни подала до радіостанції позов, вимагаючи відшкодування за шкоду її репутації, який виграла.

Коли аналогічний за змістом позов подав сам поліцейський, то суд першої інстанції став на його бік, наказавши радіомовнику виплатити 4500 євро відшкодування збитків (оскільки програма завдала шкоди його репутації та приватному життю особливо з огляду на той факт, що він обіймав посаду начальника органу поліції. Але суд апеляційної інстанції скасував це рішення і зрештою позов було відхилено. Окружний суд вважав, що поліцейський не зазнав жодних збитків. Адже ведучі лише зачитали лист третьої сторони і радіо не вчинило жодної протиправної дії. Також у рішенні виходили з того, що коли мова йшла про питання, які викликають інтерес суспільства, стосовно громадських діячів, ці особи повинні продемонструвати вищий рівень толерантності з огляду на їх положення в суспільстві. Також суд урахував, що пан Маріна не скористався своїм правом на відповідь.

Тоді В.Маріна звернувся до Європейського суду з прав людини. Крім іншого, він скаржився на шкоду, завдану його репутації відповідно до ст. 8 (право на повагу приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У Страсбурзі оцінили зміст листа, тему програми, у контексті якої цього листа було зачитано, ретельність перевірки інформації радіостанцією, а також підхід національного суду у вирішенні справи.

Так, метою оприлюднення листа було надання інформації про приватне життя колишньої дружини поліцейського. В ньому також зазначалося, що той відмовився відвідувати релігійні обряди після смерті батька, а також те, що він подавав фінансовий позов проти сім’ї. Крім іншого, лист містив образливі описи В.Маріна.

Стосовно рішення, винесеного окружним судом, ЄСПЛ зазначив, що воно характеризувало тему, яка розглядалася в програмі, як питання загального інтересу, а саме – стигматизація негативних аспектів соціальної реальності. Проте текст листа був зосереджений на сімейному житті начальника поліції і, ймовірно, розкрив аспекти його приватного життя, які неможливо вважати такими, що сприяють «дискусіям з питань, що складають загальний інтерес» для суспільства. Національний суд також посилався на те, що у програмі зачіпалися питання, які викликають інтерес суспільства, стосовно громадських діячів, тож ці особи повинні демонструвати вищий рівень толерантності з огляду на їх положення в суспільстві.  Але тут суд повинен був пояснити, чому лише факт займання посади (начальника поліції, який не був відомий громадськості) повинен був зменшувати очікування захисту свого приватного життя.

Водночас, ЄСПЛ урахував, що подана інформація була образливою і мала потенційні наслідки для іміджу та репутації пана Маріна, а ведучі програми зачитали лист без будь-якої перевірки.

Отже, вирішили у Страсбурзі, національний суд належним чином не встановив баланс між правом передавати ідеї, з одного боку, і правом на захист репутації та прав інших осіб – з іншого.

Оскільки національний суд не дотримався своїх позитивних зобов’язань, мало місце порушення ст. 8 Конвенції. З урахуванням цього ЄСПЛ постановив, що Румунія має виплатити пану Маріна 2 тис. євро  відшкодування моральної шкоди.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «Маріна проти Румунії» (заява № 50469/14) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

ДЖЕРЕЛО