Надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком

Касатор вказував, що суди не надали строку на примирення подружжя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №200/952/18 та встановив, що надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що сторони у справі проживали в зареєстрованому шлюбі з 1995 року, який на момент розгляду справи в судах фактично припинений та існує формально, у шлюби сторони мають двох дітей, одна з яких є неповнолітньою та проживає разом із матір’ю. Позивач просила суд розірвати шлюб та залишити неповнолітню дитину разом з нею.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін, яким задоволено позовні вимоги позивача, шлюб між сторонами розірвано та залишено неповнолітню дитину разом з матір’ю.

У касаційний скарзі, касатор вказував на те, що суди не надали строку на примирення подружжя та фактично вирішили питання про визначення місця проживання дитини, незважаючи на те, що такої позовної заяви не заявлено.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.  

ВС наголошує, що Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду справи. Надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов’язком.

Беручи до уваги те, що ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, не обґрунтовувалось необхідність надання строку на примирення подружжя стороною, а також враховуючі те, що мати дитини не бажає зберігати подружні відносини із заявником, доводи заявника про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними.

Також ВС підкреслив, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов`язково враховується стан здоров`я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

Водночас, місцевим судом під час розгляду цієї справи не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Враховуючі обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

ДЖЕРЕЛО