Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулася до суду з позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, та визначення способу участі батька у вихованні малолітньої дитини, яка перебуває за межами України.
Позивач зазначала, що малолітня дитина з народження проживає в ОАЕ, перебувала на вихованні в дитячих дошкільних закладах ОАЕ та має посвідчення постійного жителя ОАЕ, навчається в початковій школі в м. Шарджа ОАЕ в першому класі з терміном проходження курсу навчання початкової школи в чотири роки. Дитина перебуває на повному утриманні матері, яка має постійне місце роботи на посаді старшого інженера. Також вона орендує житло протягом чотирьох років, в якому проживає разом з дитиною. За час постійного проживання в ОАЕ у дитини склалися тісні соціальні, вікові та емоційній зв`язки з соціально-культурним оточенням місця проживання. Тому позивач просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України, а саме: до ОАЕ, з метою продовження та закінчення навчання в початковій школі малолітньої доньки, без згоди та супроводу батька в супроводі матері.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди вказали на те, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до ОАЕ із зазначенням періоду, на який позивач просить видати такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків, не відповідатиме найкращим інтересам дитини. До того ж, надання за рішенням суду дозволу на майбутні постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька, фактично суперечить нормам матеріального права, які визначають порядок надання такого тимчасового дозволу, а також визначають рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини.
Касаційний цивільний суд не погодився з судовими рішеннями, скасував їх в частині вирішення позовних вимог про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, але у задоволенні позову також відмовив, проте з інших підстав.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що судами було встановлено, що відповідач має перед позивачем заборгованість зі сплати аліментів, стягнутих на підставі судового рішення, яка становить50 241,23 грн.
Також відповідно до матеріалів справи місце проживання малолітньої дитини рішенням суду було визначено разом з позивачем у справі.
А відповідно до положень частини п`ятої статті 157 СК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою навчання дитини за кордоном за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.
ВС зауважив, що з урахуванням встановлених судами обставин справи та аналізу вищевказаних норм законодавства позивач, як законний представник малолітньої дитини місце проживання якої визначено разом з нею, обрала неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою її навчання за кордоном за наявності довідки про заборгованість зі сплати аліментів.
Проте суди на вказані норми законодавства уваги не звернули та застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які в даному випадку не підлягали застосуванню, а норми законодавства, які підлягають застосуванню до таких правовідносин залишили поза увагою.
ВС також зауважив, що норми Закону України мають вищу юридичну силу над підзаконними нормативними актами (Правила, Положення та інше), а тому застосування судами Правил перетинання державного кордону громадянами України якими, усупереч Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» та статті 157 СК України, передбачено обов`язок надання згоди другого з батьків на тимчасовий виїзд дитини є необґрунтованим.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що у випадку ж створення позивачу перешкод у вивезенні малолітньої дитини за кордон іншими особами або установами, вона не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом, або іншим шляхом захистити свої порушені права (постанова від 04.03.2020 у справі № 489/3761/18).
_03_03.png)
