Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач просив суд визнати незаконними погодження меж земельної ділянки відповідачу та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Особа зазначав, що він та відповідач після смерті батька звернулись до державного нотаріуса з метою прийняття спадщини у рівних частках. Відповідач отримала свідоцтво про право спадщину у 2002 році, позивач – у 2004. На замовлення позивача було складено схему фактичного землекористування земельної ділянки, відповідно до якої встановлено, що відповідач користується 1/2 її часткою, винесеною в натурі без погодження з позивачем як належним користувачем другої половини земельної ділянки. На думку позивача, з моменту відкриття спадщини, що у розумінні статті 1220 Цивільного кодексу України починається з моменту смерті спадкодавця, він є законним суміжним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому відповідач, при виділенні в натурі своєї частки земельної ділянки, межі мала погоджувати саме з ним, а не із селищною радою.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Суди виходили з того, що на час узгодження меж спірної земельної ділянки саме сільська рада була суміжним землекористувачем, оскільки позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом вже після вчинення зазначених дій, а тому відсутні порушення порядку встановлення (узгодження) меж земельної ділянки з наступною реєстрацією права власності та одержання державного акта на ім`я відповідача.
Позивач у касаційній скарзі наполягав на тому, що суди неправильно застосували положення статті 1220 ЦК України, оскільки він набув право власності на земельну ділянку саме після відкриття спадщини, а не після набуття права власності на спадкове майно.
Такі доводи ВС не визнав обґрунтованими.
Суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до частини першої, третьої статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Суд роз’яснив, що за змістом зазначених норм законодавства, право власності на земельну ділянку, а також постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.
Тому набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
КЦС зазначив, що правовідносини, пов`язані з відкриттям спадщини не пов`язані з правом власності особи на майно, адже громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, а не на підставі її відкриття. Тобто на момент отримання відповідачем права на спадкування земельної ділянки, позивач не набув статусу землекористувача, і як наслідок, не отримав право користування суміжною земельною ділянкою.
Оскільки згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, доводи заявника з приводу того, що у розумінні статті 1220 ЦК України право власності позивача на земельну ділянку починається з моменту смерті спадкодавця ВС визнав необґрунтованими.
Враховуючи наведене КЦС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій,що без державної реєстрації права власності позивач не міг виступати суміжним землекористувачем земельної ділянки (постанова від 05.03.2020 у справі № 495/9579/16-ц).
_03_03.png)
