Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Засудження, підтверджене Верховним Судом, дає зрозуміти, що в ситуації, коли людина спостерігає за нападом на іншу людину, краще залишитися осторонь і дати подіям розвиватися своїм шляхом, — окрема думка судді ККС ВС.
Верховний Суд виніс рішення у справі, яка стосувалася особливостей застосування норм Кримінального кодексу щодо необхідної оборони в конкретній ситуації. Лише один суддя з колегії, Аркадій Бущенко не погодився з таким рішенням та висловив окрему думку, в якій зазначив, що «засудження, підтверджене Верховним Судом, дає зрозуміти, що в ситуації, коли людина спостерігає за нападом на іншу людину, краще залишитися осторонь і дати подіям розвиватися своїм шляхом».
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що громадянин України побачив сп’янілого чоловіка, який приставав до молодої жінки, вів себе неадекватно, вимагав, щоб вона пішла з ним та пропонував їй інтимні стосунки.
Тоді громадянин зробив йому зауваження, щоб відпустив її, на ґрунті цього виникла сварка, у ході якої хлопець кулаком правої руки вдарив сп’янілого в ліву сторону обличчя, внаслідок чого той втратив рівновагу та отримав смертельну черепно-мозкову травму, впавши і вдарившись головою об дорожнє покриття.
За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області громадянина України визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
При перегляді цього рішення Апеляційний суд Сумської області ухвалою вирок змінив. На підставі п.3 ч.1 ст.49 та ч.5 ст. 74 КК звільнив засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строку давності. У решті залишив рішення без змін.
У касаційній скарзі громадянин України просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ВС наголошує, що у своїй ухвалі апеляційний суд констатував, що вина громадянина у вбивстві іншої особи через необережність підтверджується показаннями свідків, висновками експертів, протоколами слідчих дій та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, які досліджувалися судом першої інстанції.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги засудженого щодо оцінки місцевим судом показань свідка, апеляційний суд в ухвалі вказав, що викладені у вироку пояснення цього свідка повністю узгоджуються зі свідченнями, наданими в судовому засіданні, що підтверджується записом на технічному носії інформації в матеріалах справи.
Також ВС підкреслює, що апеляційний суд обґрунтовано відхилив і доводи апеляційної скарги засудженого про те, що після нанесення удару потерпілий впав не на асфальтове покриття, а на ґрунт, вказавши, що даний факт спростовується доказами дослідженими в суді першої інстанції.
А саме: протоколом огляду місця події, в якому зазначено про виявлені на місці події плями темно - бурого кольору на щебні, що має жорстке покриття з нерівностями; показаннями свідка, яка вказала на місце падіння померлого, яким є ділянка покрита щебенем та висновком судово-медичної експертної комісії, відповідно до якого покриття, на яке впав головою потерпілий, характерне для переважаючої асфальтної поверхні.
Також судді ВС наголошують, що апеляційний суд посилаючись на показання засудженого в судовому засідання та висновок експерта про відсутність на його тілі будь - яких тілесних ушкоджень, умотивовано спростував і доводи засудженого в апеляційній скарзі щодо наявності у його діях ознак необхідної оборони.
Враховуючі всі обставини справи, ВС підкреслив, що унаслідок перебування потерпілого у стані алкогольного сп’яніння та у зв’язку з цим втрати ним координації ті чіткості дій і рухів, та фізичної переваги перед ним у силі та зрості засудженого, який був тверезий, дії померлого у даній ситуації не становили для засудженого реальної загрози життю та здоров’ю, а отже у суду немає обґрунтованих підстав стверджувати про перебування останнього у стані необхідної оборони, а відтак, і про те, що вказаний злочин був вчинений ним при перевищенні її меж.
З огляду на це висновок апеляційного суду в ухвалі про відсутність у діях засудженого ознак необхідної оборони та правильність кваліфікації судом його дій за ч. 1 ст. 119 КК колегія суддів Верховного Суду вважає вірним.
ВС залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а увалу Апеляційного суду Сумської області – без змін
«Не вважаю таке послання суспільству з боку Верховного Суду правильним»: Окрема думка судді
Суддя ККС ВС Аркадій Бущенко, єдиний суддя з колегії, який не погодився з таким рішенням та висловив окрему думку.
На його думку, дії засудженого у тій обстановці відповідали небезпечності посягання:
«1. Я не можу погодитися з висновками більшості колегії щодо правової оцінки обставин справи.
2. ОСОБА_1 був засуджений за вбивство з необережності. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 кулаком правої руки ОСОБА_2 в ліву сторону обличчя, внаслідок чого той втратив рівновагу та отримав смертельну черепно-мозкову травму, впавши і вдарившись головою об дорожнє покриття. Ці обставини не оспорюються сторонами.
3. Однак якщо взяти більш широкий спектр обставин справи, встановлених судом першої інстанції, то вони свідчать, що ОСОБА_1 під час нанесення ним удару потерпілому знаходився в стані необхідної оборони.
4. Стаття 36 Кримінального кодексупередбачає:
1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118та 124 цього Кодексу.
4. Для правильної оцінки дій засудженого слід взяти до уваги всі обставини, встановлені судом першої інстанції, і оцінити їх з погляду статті 36 КК.
5. Суд встановив, що удар з боку засудженого, який неумисно призвів до смертельної травми, був зумовлений такими подіями:
6. ОСОБА_1 побачив сильно сп`янілого потерпілого, який приставав до молодої жінки ОСОБА_3 . В показаннях, наведених у вироку, ОСОБА_3 описує характер тієї поведінки, за якою спостерігав ОСОБА_1 таким чином: « ОСОБА_4 наздогнав її,… неочікувано схопив ззаду за шию, вимагав, щоб вона пішла з ним, пропонував їй інтимні стосунки, вів себе неадекватно, постійно до неї приставав». Свідок ОСОБА_5 додає: «хлопець тягав дівчину».
7. ОСОБА_3 також описує події, які суд першої інстанції описав як «сварку» між засудженим і потерпілим. « ОСОБА_1 зробив йому зауваження, щоб відпустив її, тоді ОСОБА_6 почав лаятися на ОСОБА_1 , коли той до нього наблизився, ОСОБА_4 вдарив його в груди, у відповідь ОСОБА_7 в обличчя». На мій погляд, зауваження, зроблене агресивному нападнику, зовсім не відповідає значенню слова «сварка».
8. Таким чином, діям засудженого передували агресивні і наполегливі дії потерпілого по відношенню до свідка ОСОБА_3 , які в термінах статті 36 Кримінального кодексуможна охарактеризувати як суспільно небезпечне посягання на охоронювані законом права та інтереси іншої особи та суспільні інтереси. Намагання засудженого припинити ці дії, зробивши зауваження, призвели до того, що він став наступним об`єктом суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого. Таким чином, ми маємо посягання як на «іншу особу», так і на «особу, що захищається».
9. Стаття 36 ККне вимагає від суду спекулювати щодо ступеню небезпечності описаного посягання на ОСОБА_3 і можливого розвитку подій у разі, якщо б ситуацію не втрутився ОСОБА_1 , хоча практика навіть цього Суду свідчить, що такі дії часто закінчуються тяжкими, якщо не фатальними наслідками, якщо ніхто не стане на завад
10. Таким чином, одна з умов застосування статті 36 КК, - наявність суспільно небезпечного посягання, - у цій справі встановлена вироком суду.
11. Чи були дії засудженого пов`язані з цим посяганням? Ніщо у вироку і у матеріалах справи не вказує, що його дії були зумовлені якимись іншими причинами. Таким чином, можна вважати встановленою і другу ознаку необхідної оборони - мету, а саме: захист від суспільно небезпечного посягання.
12. Чи була шкода, заподіяна потерпілому необхідною і достатньою в описаних обставинах для негайного відвернення чи припинення посягання, тобто, чи наявна в діях засудженого третя ознака необхідної оборони? Це питання тісно пов`язане з частиною 3 статті 36 КК, яка визначає як надмірну таку шкоду, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Крім того, це положення передбачає, що шкода спричинена умисно.
13. Як випливає з вироку суду, смерть потерпілого була необережним наслідком дій засудженого. Таким чином, для вирішення питання про наявність чи відсутність необхідної оборони у діях засудженого неумисний наслідок його дій не може прийматися до уваги.
14. Щодо умисних дій засудженого, то суд встановив, що засуджений наніс один удар кулаком в обличчя потерпілого, причому «удар … не був сильним і сам по собі не призвів і не міг призвести до утворення будь-яких ушкоджень». Я не бачу підстав вважати, що несильний удар, який не здатен навіть спричинити будь-які ушкодження, не відповідав обстановці захисту, яка описана вище.
15. Виходячи з того, що судом були встановлені всі елементи, які визначають стан необхідної оборони, я не можу погодитися з тим, що ОСОБА_1 не був виправданий.
16. Я вважаю помилковим висновок більшості колегії про те, що оскільки дії потерпілого не становили реальної загрози життю і здоров`ю засудженого, це виключає стан необхідної оборони. Реальна загроза життю і здоров`ю не є обов`язковою ознакою стану необхідної оборони, оскільки законодавець визначає такий стан іншою ознакою: посяганням на охоронювані законом права та інтереси особи. Таким чином, відсутність ознаки, яку законодавець не вважав обов`язковою для стану необхідної оборони, не може виключити наявність такого стану.
17. Я вважаю, що дії засудженого у тій обстановці відповідали небезпечності посягання. Його засудження, підтверджене Верховним Судом, дає зрозуміти, що в ситуації, коли людина спостерігає за нападом на іншу людину, краще залишитися осторонь і дати подіям розвиватися своїм шляхом.
18. Я не вважаю таке послання суспільству з боку Верховного Суду правильним», - зазначив Аркадій Бущенко в окремій думці.
_03_03.png)
