Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: В принципі досить зрозумілий спір з очевидними шляхами його вирішення, однак і тут при ініціації його вирішення стороною у справі було не вірно поставлено питання щодо застосування норм Сімейного кодексу України до правовідносин, які виникли до його прийняття.
Як відомо нормами ст. 74 Сімейного кодексу України, який набрав сили 01.01.2004, визначено, що у разі якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Однак Кодекс про брак та сім’ю такого поняття не знав та аналогічних норм не містив.
Неправильно обраний спосіб захисту своїх прав у даній справі призвів до того, що розгляд справи дійшов аж до суду касаційної інстанції.
У даній справі судом розглядалась справа предметом якої було вирішення питання встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Позовну заяву було вмотивовано тим, що з 1995 року позивач проживає з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони ведуть спільне господарство, піклуються один про одного, мають спільний бюджет та побут, підтримують шлюбні стосунки, а тому ця сукупність дає підстави для визнання майна, набутого ними в період з 1995 року по вересень 2016 року, спільною сумісною власністю подружжя та поділити його.
Судом першої інстанції позов задоволено частково.
Обґрунтовуючи своє рішення місцевий суд послався на те, що Цивільний процесуальний кодекс України в редакції, якою передбачено можливість встановлення такого факту, набрав чинності 01 вересня 2005 року, тому даний факт може бути встановлений лише з 01 вересня 2005 року до вересня 2016 року та вирішив питання поділу майна, зокрема визнав право власності за позивачем на половину будинку та земельної ділянки.
В свою чергу апеляційний суд рішення районного суду скасував та постановив нове, яким у визнанні права власності на половину ділянки та будинку відмовив за недоведеністю вимог, а також встановив факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 вересня 2016 року.
Саме відмова у поділі майна і стала підставою для звернення позивачки до Касаційного цивільного суду, який в свою чергу підтримав висновки суду апеляційної інстанції та своє рішення вмотивував наступним.
Прикінцевими положеннями Сімейного кодексу України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
Отже апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 вересня 2016 року, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.
_03_03.png)
