Остаточне судове рішення – не завжди остання інстанція для журналістів

Навіть якщо розслідування у гучному убивстві завершується вироком, альтернативна версія подій, якщо вона підкріплена фактичними даними, не може вважатися наклепом. Це є свободою вираження поглядів.

Таке рішення ухвалив Європейський суд з прав людини у справі «Магоссо і Бріндані проти Італії» (заява № 59347/11), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

У травні 1980 року журналіст Уолтер Тобагі був вбитий групою екстремістів. Наприкінці вересня був затриманий лідер групи, який вирішив співпрацювати зі слідством і зробив зізнання.

В 2004 році Ренцо Магоссо написав статтю під назвою «Тобагі можливо було врятувати», в якій він послався на заяви колишнього бригадира антитерористичного підрозділу поліці, який повідомив, що за декілька місяців до вбивства він отримав інформацію від інформатора щодо можливого запланованого нападу на Тобагі. Журналіст також цитував колишнього генерала, який вказував, що його не допустили до слідчої діяльності поліції.

Після скарги, поданої фігурантами статті Р.Магоссо і видавець Умберто Бріндані були притягнуті судом до відповідальності в суді за наклеп. Також був засуджений генерал. Журналіст і видавець були засуджені до штрафів. Також їм було наказано виплатити 120 000 євро та 90 000 євро відшкодування моральної шкоди двом особам, які вказані цій статті, та 20 000 євро для покриття процесуальних витрат. Вони подали апеляцію і подали клопотання про приєднання їх справи до провадження проти генерала. Але апеляційний та касаційний суди відхилили їхні апеляції в прохання. апеляції заявників та D.C.  і підтримав рішення суду першої інстанції.

Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Р.Магоссо і видавець У.Бріндані звернулися до ЄСПЛ.

Суд виходив з того, що події, описані в оскаржуваній статті, стосувалися інтересу суспільства і сприяли публічним дебатам, особливо з урахуванням подій новітньої історії Італії, а саме вбивства журналіста терористичною групою та вплив масонської ложі на італійські установи.

Високі судді також повторили, що необхідно розрізняти спірні заяви, зроблені самими журналістами і цитування у матеріалах інших осіб. Водночас, національні суди не розмежовували заяви журналіста та генерала. А видавець був визнаний відповідальним за відсутність попередньої перевірки потенційно наклепницьких заяв.

У ЄСПЛ погодилися, що твердження статті завдавали шкоди репутації третім особам, але ці заяви  були зроблені не журналістами, а генералом. У зв’язку з цим, оскільки засудження заявників переслідувало мету захисту законних інтересів третіх осіб від наклепницьких заяв генерала, цей інтерес був значною мірою збережений провадженням за наклеп проти останнього.

Суд повторив, що журналісти лише відтворювали заяви, тож спочатку було необхідно встановити, чи діяли вони сумлінно і  дотримувались зобов’язання перевіряти факти. Заявники надали дуже велику кількість документів та істотні фактичні дані, які дозволяють вважати версії, представлені у статті, достовірними і такими, які мають міцну основу.

Як наслідок, Суд постановив, що національні суди, вважаючи, що твердження генерала були неправдивими та суперечили «правді, встановленій судами в останній інстанції», не надали відповідні та достатні підстави для ігнорування інформації, наданої журналістами.

Тож Суд дійшов висновку, що засудження заявників складало непропорційне втручання в їх право на свободу вираження поглядів, яке не було «необхідним у демократичному суспільстві» для цілей статті 10 Конвенції.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «Магоссо і Бріндані проти Італії» (заява № 59347/11) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

ДЖЕРЕЛО