Умови примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу

Лікар-психіатр звернулася до суду із заявою про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу.

У заяві зазначала, що за направленням лікаря-психіатра до психіатричної лікарні особа госпіталізований з діагнозом: «Шизофренія, галюцинаторно-параноїдний синдром». Згідно з висновком комісії лікарів-психіатрів останній страждає на тяжкий психічний розлад, відмовляється від добровільного лікування, внаслідок чого виявляє реальні наміри вчинити дії, що виявляють собою безпосередню небезпеку для оточуючих, а тому його необхідно примусово госпіталізувати до психіатричного стаціонару.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необхідність задоволення заяви.

Особа оскаржив рішення судів в касаційному порядку. КЦС ВС дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги особи з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Суд касаційної інстанції зауважив, що без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини.

У цій справі судові рішення судів попередніх інстанцій побудовані виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів, при цьому інших обставин щодо поведінки та потенційної небезпечності особи судами не досліджувалося, його заперечення до уваги не приймалися та не надавалася їм належна правова оцінка.

ВС зазначив, що, вказуючи, що поведінка особи є небезпечною для його матері, суди безпідставно відмовили особі у задоволенні клопотання про виклик у судове засіданні для надання пояснень у справі свідків, зокрема, його матері.

Також суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що за вимогами положень частини першої статті 339 ЦПК України, частини другої статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» із заявою про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку до суду може звернутися представник закладу з надання психіатричної допомоги, у той час як у цій справі з відповідною заявою до суду звернулася безпосередньо лікар-психіатр та судом першої інстанції не було перевірено, чи уповноважена вказана лікар діяти від імені психіатричної лікарні, оскільки відповідної довіреності до заяви приєднано не було (постанова від 18.12.2019 у справі № 552/5273/18).

ДЖЕРЕЛО