Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відповідно до вироку суду особу визнано винуватою у тому, що вона, перебуваючи у приміщенні торгового залу магазину, намагалась таємно викрасти майно, а саме: штани і светр загальною вартістю 683, 40 грн. Вказані речі особа взяла з полиць магазину, одягла на себе, пройшла через зону кас, не розрахувавшись, і таким чином виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, оскільки за межами каси вона була затримана працівниками магазину.
Особу було засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання із застосуванням ст. 102 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 місяців. На підставі ст. 105 КК України особу звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі, застосовано до неї примусові заходи виховного характеру у виді застереження.
Вирок суду залишив без зміни і апеляційний суд.
Касаційний кримінальний суд вирок та ухвалу судів змінив в частині призначеного покарання. Виключив із судових рішень вказівку на призначене особі покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 102 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 місяців. ВС зазначив, що особу вважати звільненою від покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України на підставі ст. 105 КК України із застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру у виді застереження.
Так, згідно з ч.1 ст. 105 КК України суд управі звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру за наявності сукупності таких умов:
а) неповнолітній вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, незалежно від того чи скоєний цей злочин вперше, був він умисним чи необережним;
б) неповнолітній щиро розкаявся;
в) поведінка неповнолітнього після скоєння злочину була бездоганною. Під бездоганною поведінкою слід розуміти таку поведінку особи в сім`ї, побуті, трудовому чи навчальному колективі, коли вона свідомо й добровільно дотримується загальноприйнятих правил людського співжиття;
г) на момент постановлення вироку неповнолітній не потребує застосування покарання. У разі встановлення трьох попередніх умов на момент постановлення вироку суд управі вважати неповнолітнього таким, що не потребує застосування покарання.
ВС зауважив, що при цьому під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи суд повинен суворо дотримуватися загальних засад кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, встановленим в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до положень глави 29 КПК України і розділу XI Загальної частини КК України.
ККС зазначив, що поза увагою суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду залишилось те, що нормою ч. 1 ст. 105 КК України передбачена можливість звільнення неповнолітнього від покарання.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання (ч. ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України), «звільнення від відбування покарання» ( ст. ст. 75, 79, 104 КК України), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання із застосуванням інших заходів примусу слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення як виду примусових заходів в цілому.
Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням заходів виховного характеру відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, постановляє вирок, яким визначає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині, керуючись ст. 105 КК України звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру та застосовує примусові заходи виховного характеру.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій були неправильно витлумачені положення ч. 1 ст. 105 КК України, що суперечить їх точному змісту та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, ВС змінив судові рішення (постанова від 05.12.2019 у справі № 754/5884/19).
_03_03.png)
