Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Боржник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Скаржник зазначав, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавчий лист про стягнення з нього на користь Банку заборгованості за кредитним договором.
Головним держвиконавцем було здійснено опис та накладено арешт на земельну ділянку, винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні,
направлено заявку на реалізацію арештованого майна. Боржник зазначав, що відповідна земельна ділянка на підставі договору іпотеки перебуває під іпотекою, а головним держвиконавцем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки в силу положень частини третьої стаття 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суд першої інстанції задовольнив скаргу. Суд виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка є предметом іпотеки, то дії головного держвиконавця та його постанови не відповідають вимогам закону, прийняті всупереч вимогам чинного законодавства.
Іншого висновку дійшов суд апеляційної інстанції, який зазначив, що виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».
Касаційний цивільний суд погодився з тим, що дії вчинено головним державним виконавцем у відповідності до законодавства, а підстави для задоволення скарги відсутні.
КЦС зазначив, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.
ВС зазначив, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку» (постанова від 21.11.2019 у справі №754/19912/14-ц).
_03_03.png)
