Практика ЄСПЛ щодо надмірної тривалості судового провадження

Європейський суд з прав людини виніс ряд рішень у справах проти України.

Системний аналіз практики ЄСПЛ дає змогу зробити висновок: більшість справ, порушених проти України, стосується надмірної тривалості судового провадження та відсутності ефективного засобу правового захисту в національному законодавстві. Причинами є нестача суддів у судах, значне навантаження, певні процесуальні аспекти.

Важливим кроком у реформуванні національної судової системи з огляду на практику ЄС стало б запровадження механізму протидії надмірній тривалості судових проваджень, як варіант, введення компенсації у разі порушення строків розумної тривалості.

Європейський суд вкотре підкреслив важливість спеціальних правових інструментів, за допомогою яких сторони мали б можливість прискорити тривалість провадження, а в результаті — отримати компенсацію. Цікаво, що після прийняття ЄСПЛ рішення у справі «Кудла проти Польщі», яким встановлено порушення у зв’язку з неможливістю отримати компенсацію за надмірну тривалість розгляду справи, Польща прийняла Закон «Про порушення права сторони на розгляд справи без необґрунтованої затримки судового розгляду».

Проблема тривалості розгляду цивільних та кримінальних справ в Україні набуває системного характеру. Це підтверджується останніми рішеннями ЄСПЛ у справах проти України.

Так, у справі «Дудар та інші проти України» заявники скаржились, що тривалість цивільного судового провадження була несумісною з вимогою «розумного строку», в зв’язку з чим вони не мали ефективного засобу захисту. 

ЄСПЛ наголосив, що обґрунтованість тривалості судового розгляду повинна оцінюватися з урахуванням обставин справи та з посиланням на такі критерії:

• складність справ;
• дії/поведінка заявника та відповідних органів;
• предмет оскарження (див. Frydlender проти Франції [GC], № 30979/96).

ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв’язку з надмірною тривалістю цивільного провадження та недотримання статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту), присудивши заявникам по 900 та 1200 євро компенсації.

Розглядаючи справу «Свердлюк та Сіліверстов проти України» щодо аналогічного питання, ЄСПЛ визнав:

• порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (право на свободу й особисту недоторканність) у зв’язку з надмірною тривалістю досудового тримання під вартою;
• порушення підпункту «с» пункту 3 статті 5 Конвенції щодо першого заявника у зв’язку із незаконним триманням під вартою за рішенням суду від 23 лютого 2011 року, в якому не було зазначено кінцевого строку тримання під вартою;
• порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку із поданням заявниками клопотань про звільнення їх з-під варти, які суди відхилили без належного обґрунтування.

При цьому ЄСПЛ визначив 5900 та 1700 євро компенсації заявникам.

Неналежні умови ув'язнення та відсутність ефективного засобу правового захисту в цьому відношенні оцінював ЄСПЛ у справі «Онищенко та інші проти України». Суд встановив порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) у зв’язку із неналежними умовами ув’язнення та порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту).

ЄСПЛ визнав, що заявників тримали під вартою в неналежних умовах, та наголосив на принципах, встановлених раніше у справі «Муршич проти Хорватії». Зокрема, ЄСПЛ вкотре зазначив, що нестачу місця в тюремній камері важко визнати чинником, який слід враховувати при встановленні принизливих умов, з точки зору статті 3 Конвенції (справа «Бекетов проти України», №44436/09, 19 лютого 2019 року). 

Вартим уваги є той факт, що в рішенні у справі «Смірнова проти України» ЄСПЛ зазначив, що, хоча Європейський суд не уповноважений оцінювати якість судочинства в державах-відповідачах, він вважає, що направлення справ на новий розгляд зазвичай є наслідком помилок судів нижчих ланок. Таким чином, неодноразове направлення справи на новий розгляд у межах одного провадження виявляє серйозний недолік у судовій системі.

ДЖЕРЕЛО