Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акта: Вищим антикорупційним судом оголошено перший, обвинувальний, вирок судді апеляційного суду Дніпропетровської області за фактом неподання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції»
Колегія антикорупційного суду повністю підтримала позицію прокуратури та визнала суддю винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України. Суд призначив засудженій покарання – 51 тис. грн штрафу з позбавленням права обіймати державні посади (окрім виборних) протягом року.
Екс-суддя винуватою себе в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнала та повністю заперечувала наявність складу злочину в своїх діях, пояснювала, що не мала умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, адже ці декларації на паперових носіях фактично були надіслані поштою на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції. Подання ж декларацій в електронному виді на офіційному веб-сайті цього Агентства було фізично неможливим для неї, як для особи, яка не має електронного цифрового підпису.
В ході судового розгляду обвинувачена зазначала, що вона свідомо відмовилась від отримання електронного цифрового підпису після прийняття Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01 червня 2010 року в редакції від 01 січня 2011 року. На її думку, цей Закон порушує природні права та основоположні свободи людини, гарантовані Конституцією України та статтями 269, 270, 272-274 Цивільного кодексу України, вводить її у залежність від державних органів, органів місцевого самоврядування та третіх осіб, дозволяє збирання, обробку, використання, розповсюдження та передачу третім особам персональних даних фізичної особи. Вона наполягала на тому, що цей Закон фактично створює державний реєстр з необмеженими правами держави для збору, використання та поширення будь-якої персональної інформації про кожну людину, у зв`язку з чим, вона неодноразово зверталась до органів державної влади з пропозицією щодо внесення до нього змін, а також щодо визнання цього Закону неконституційним.
Оцінюючи наведені доводи обвинуваченої, колегія суддів зазначила, що ступінь втручання держави в особисте життя суб`єктів декларування в межах досліджуваних правовідносин є допустимою у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети щодо запобігання корупції в Україні та такою, що відповідає нагальній соціальній потребі, а порядок декларування - невід`ємною частиною системи антикорупційних заходів.
Посилання обвинуваченої на відсутність у неї умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення колегія суддів також вважає неспроможними з огляду на наступне.
Подання декларацій до НАЗК на паперових носіях не є доказом виконання декларантом вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», адже обов`язок суб`єкта декларування за цією статтею є комплексним та відповідно до встановленого порядку полягає у послідовному виконанні суб`єктом декларування всіх його складових, зокрема:
- зареєструватися у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа;
- заповнити у власному електронному кабінеті усі необхідні поля форми декларації;
- перед підписанням документа підтвердити ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей шляхом проставлення відповідної відмітки в документі;
- підписати документ накладанням на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.
Без виконання суб`єктом декларування сукупності наведених дій НАЗК позбавляється можливості автоматично надати декларації ідентифікатор документа, накласти на нього електронну печатку Реєстру, автоматично оприлюднити декларацію у публічній частині Реєстру та зберігати її на веб-сайті Реєстру для відкритого цілодобового доступу.
Таким чином, суд вважав доведеним, що обвинувачена, будучи обізнаною щодо вимог антикорупційного законодавства України, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.
_03_03.png)
