ВП ВС підтвердила, що колективні трудові конфлікти розглядаються у цивільному судочинстві

Велика Палата Верховного Суду у справі №916/2721/18 визначила, що колективні трудові спори не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

У грудні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» про визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між позивачем (роботодавець) і відповідачем на 2016-2018 роки та зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за №08/158-023.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 6 березня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір у цій справі виник щодо недійсності пункту колективного договору та стосується врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України від 3 березня 1998 року №137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, тому за своєю правовою природою він не є господарським і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду частково погодилася із вказаним висновком судів попередніх інстанцій.

Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.

Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 цього Закону, — трудовим арбітражем.

При цьому за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язана використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної зі сторін колективного трудового спору (конфлікту).

У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати всі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк.

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках:

- розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»);

- розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону);

- оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);

- невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, — це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі №479/58/19 (провадження №61-7495св19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

З огляду на викладене, ВП ВС зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є обґрунтованими, проте вони мали б бути мотивованими наведеними вище аргументами щодо неможливості вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів.

ДЖЕРЕЛО