Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Публічно-правовим вважається спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив зобов`язати УПСЗН продовжити йому надання державних субсидій на сплату комунальних послуг, відшкодувати майнову та моральну шкоду.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у квітні 2015 року УПСЗН призначило йому субсидію на сплату комунальних послуг, а в квітні 2016 року продовжило її на 2016 рік.
Від відповідача він отримав лист про нарахування субсидії за квітень 2017 року, а на подальший період субсидія не була нарахована у зв`язку з тим, що був змінений порядок її нарахування та у зв`язку зі значним обсягом робіт розрахунок субсидій затримувався на невизначений час.
У серпні 2017 року позивач дізнався про те, що йому відмовлено в нарахуванні субсидії, оскільки він має заборгованість зі сплати комунальних послуг, що перевищує два місяці. Зазначав, що заборгованість у нього утворилася зі сплати комунальних послуг тільки за послуги з вивозу побутових відходів у розмірі 28,50 грн, яку він сплатив 4 вересня 2017 року. Крім того, наявність вказаної заборгованості не є підставою для припинення надання раніше призначеної субсидії, оскільки розмір такої заборгованості менший, ніж передбачений законом.
Такими неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що він як інвалід ІІ групи був змушений докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав у різних державних установах, внаслідок чого відчував психологічні та фізичні страждання і стрес, що призвело до погіршення стану здоров`я.
Позивач був змушений їздити до комунальних підприємств, соціальних, правозахисних і лікувальних закладів та витратив грошові кошти на отримання правової допомоги за оформлення скарг і звернень, медичної допомоги, відновлення фізичного стану, придбання ліків, ремонт милиць та взуття.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи у позові, суд керувався тим, що справа за суб`єктним складом сторін та сутністю спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак позивач обрав неналежний спосіб захисту. З огляду на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, суд вважав, що відсутні підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу задоволено частково: рішення районного суду скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд керувався тим, що спір не пов`язаний з договірними відносинами щодо отримання та оплати комунальних послуг, а є публічно-правовим, оскільки відповідачем є орган державної влади, спір виник щодо реалізації повноважень цього органу з призначення субсидій, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата ВС погоджується з висновками апеляційного суду, що спір, який виник між сторонами у справі, є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди, на думку позивача, пов`язана з неправомірними діями УПСЗН, тому шкода фактично становить витрачені позивачем грошові кошти на медичну та правову допомогу за оформлення скарг та звернень, консультації лікарів, придбання ліків, ремонт милиць та взуття, відновлення фізичного стану після вимушених поїздок.
Предметом спору є зобов`язання відповідача, який діє як суб`єкт владних повноважень, вчинити дії з продовження надання позивачу субсидій, які призначаються у встановленому законом порядку.
Відповідачем у справі є орган державної влади — суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
З рішенням у справі №645/212/18 можна ознайомитись за посиланням.
_03_03.png)
