Крадіжка та знахідка? У чому різниця?

Фабула судового акту: Цікаве судові рішення, яке стану у нагоді колегам, які спеціалізуються у галузі кримінального права та у якому Касаційним кримінальним судом висловлено свою позицію щодо відмежування тайного викрадення майна (крадіжки) від заволодіння майном, яке було загублено його володільцем (знахідки).

У даній справі органом досудового розслідування особі інкриміновано те, що вона перебуваючи в приміщенні піцерії із стійки, призначеної для зарядки телефонів відвідувачів, таємно викрав мобільний телефон та після цього вийшов із приміщення закладу громадського харчування через запасний вихід, однак із викраденим був затриманий працівниками міліції, тобто вчини злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд обвинуваченого виправдано.

Приймаючи таке рішення суди послались на те, що одним із основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події при складанні, якого органом досудового розслідування було істотно порушено права обвинуваченого, якому не були роз`яснені його права та обов`язки. Водночас, незважаючи на те, що обвинувачений є іноземцем, останнього перекладачем не було забезпечено, хоча він потребував його послуг, оскільки українською мовою не володів.

Окрім цього на думку судів попередніх інстанцій версія обвинуваченого про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.

На вказані рішення прокурором подано касаційну скаргу.

Касаційний кримінальний суд став на бік сторони обвинувачення, ухвалу апеляційного суду скасував, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

Обґрунтовуючи свою постанову ККС послався на те, що апеляційним судом безпідставно не враховано показанням виправданого, який у судах першої та апеляційної інстанції хоча і заперечував, що він викрав мобільний телефон потерпілого, проте визнавав, що він заволодів цим телефоном, знайшовши його в приміщенні піцерії.

Апеляційний суд такі показання належно не оцінив з урахуванням того, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

1) воно вибуло з володіння власника;

2) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

3) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

4) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; 5) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

ВС/ККС № 761/31918/14-к від 18.07.2019

ДЖЕРЕЛО