Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акту: У даній справі боржник звернувся до суду із позовом про визнання договору застави припиненим мотивуючи це тим, що попереднім судовим рішенням кредитору було відмовлено у задоволенні позову про стягненні кредитної заборгованості, засобом забезпечення якої є саме застава, у зв’язку із спливом позовної давності.
Рішеннями місцевого та апеляційного судів у задоволенні вказаного позову відмовлено. Мотивуючи свої висновки суди послались на те, що пропущення кредитором строку на звернення до суду не припиняє зобов`язання сторін за кредитним договором і не є підставою для припинення застави.
На зазначені рішення та ухвалу судів позивачем подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що сплив позовної давності або застосування її судами припиняє виконання зобов`язання за договором і, відповідно, застава припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
Натомість Касаційний цивільний суд із такими доводами не погодився та підтримав попередні позиції судів про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої висновки КЦС послався на те, що нормами ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України визначено – зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
При цьому за загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В свою чергу нормами Цивільного кодексу України спливу позовної давності як підставу для припинення зобов`язання не визначено.
Виходячи з аналізу положень ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу.
_03_03.png)
