Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Фабула судового акта: Звертаючись до суду із заявою про визнання колишнього чоловіка безвісно відсутнім, заявниця обґрунтувала як причину звернення необхідність оформлення державної допомоги трьом їхнім дітям, як таким, що позбавлені батьківського піклування.
Як встановлено, приблизно в травні 2015 року він «зібрав свої речі та виїхав у невідомому напрямку. З того часу жодних відомостей від нього їй не надходило». Рішенням міського суду заяву було задоволено, - особу визнано безвісно відсутнім із 01 жовтня 2015 року. Ухвалюючи таке рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив із доведеності факту відсутності останнього за місцем реєстрації та фактичного не проживання за цією адресою понад один рік.
Але рішенням апеляційного суду це рішення суду скасовано та ухвалено новее, - яким у задоволені заяви відмовлено. При цьому апеляційний суд виходив із того, що обставини справи, зокрема, внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних щодо вчинення особою кримінального правопорушення, не виключають припущення про навмисність відсутності його в місці постійного проживання та унеможливлюють встановлення юридичного складу, який необхідний для визнання особи безвісно відсутньою.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду наведене рішення апеляційного суду залишив без змін, виходячи з наступних приписів чинного законодавства. Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК України; наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
_03_03.png)
