Право на спростування недостовірної інформації: постанова КЦС ВС

Вимагати як спростування, так і відповіді можуть фізичні особи, стосовно яких поширена неправдива інформація, що порушує їхні особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що під «правом на спростування» слід розуміти право фізичної особи вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.

Водночас під «правом на відповідь» слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права. Обидва способи захисту можуть мати місце у випадку, коли особисті немайнові права зазнали порушення внаслідок поширення інформації, а відмінність між ними полягає в тому, що: 1) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими; 2) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім`ї, тоді як спростування — особою, яка поширила ці неправдиві відомості. Проте вимагати як спростування, так і відповіді можуть фізичні особи, стосовно яких поширена неправдива інформація, що порушує їхні особисті немайнові права.

Відтак право на відповідь виникає за наявності юридичного факту правопорушення, що включає в себе:

• поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту;
• така інформація стосується конкретної особи;
• інформація не носить оціночного характеру, а та, що носить фактичний характер, є неправдивою, тобто такою, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво;
• інформація порушує особисті немайнові права, якими в даному випадку є право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України), а також право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що опублікована газетою стаття ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в тому числі вислови, наведені у позові ОСОБА_1 , відображають власні думки, переконання автора, критичну оцінку ним певних фактів, а отже, на підставі частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», є оціночними судженнями.

Особисте сприйняття ОСОБА_1 зазначених в позові висловлювань, як таких, що принижують її честь, гідність і ділову репутацію, не може бути підставою для задоволення позову.

Із постановою КЦС ВС від 22.07.2019 № 126/274/17 (61-27245св18) можна ознайомитись за посиланням.

ДЖЕРЕЛО