Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов’язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Згідно з вироком місцевого суду, який апеляційний суд залишив без змін, особа була засуджена за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами). При цьому вона не була позбавлена права керувати транспортним засобом.
У касаційній скарзі прокурор зазначив, що апеляційний суд повною мірою не врахував факту вчинення засудженим у стані алкогольного сп'яніння тяжкого злочину та його наслідків. На думку сторони обвинувачення, ці обставини, відсутність переконливих даних щодо працевлаштування засудженого у поєднанні з грубим порушенням Правил дорожнього руху вказують на необхідність застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Колегія суддів ККС ВС скасувала ухвалу апеляційного суду та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не навів переконливих підстав для прийняття рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи у скарзі щодо несправедливості обраного особі заходу примусу через незастосування до нього додаткового покарання.
Не погоджуючись із доводами прокурора, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що місцевий суд належним чином урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу чоловіка, котрий позитивно характеризується, визнав свою вину та щиро розкаявся. Також суд констатував, що транспортний засіб є основним джерелом доходу засудженого, й послався на думку потерпілого, який просив не застосовувати до особи додаткового покарання.
Водночас апеляційний суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених засудженим грубих порушень ПДР. Цей суд, формально вказавши на наявність обтяжуючої покарання обставини – вчинення діяння у стані алкогольного сп'яніння, фактично не врахував її, не зіставив з іншими порушеннями, зокрема з перевищенням засудженим швидкості, допустимої в населеному пункті.
Проте зазначені обставини мають значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети. Сукупність цих обставин свідчить про те, що обране покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху ні засудженим, ні іншими особами.
Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, законодавець відніс до злочинів проти безпеки руху. Тому в цьому питанні думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною.
Детальніше з повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80487722.
_03_03.png)
