Практика ЄСПЛ щодо тримання під вартою

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам перешкоджати кримінальному провадженню.
На жаль, національні суди не завжди дотримуються всіх вимог, що ставляться чинним законодавством до порядку обрання, продовження, зміни та скасування найбільш тяжкого запобіжного заходу. Це призводить до ухвалення явно незаконних, невмотивованих і необґрунтованих рішень та порушення конституційних прав людини.

Наразі, судові рішення щодо застосування запобіжного заходу,  ухвалені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження можуть бути оскаржені до суду апеляційної інстанції (завдяки рішенню КСУ від 13.06.2019 року, справа № 3-208/2018 (2402/18) ).

В такому випдаку, буде доречним звернути увагу на наступне.
Одним із джерел кримінального процесуального законодавства є практика ЄСПЛ. Прецеденти Суду мають важливе значення, зокрема і під час застосування запобіжного заходу.
Пропонуємо Вам перелік рішень ЄСПЛ, які стануть Вам у нагоді під час захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів у разі застосування або загрози застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

ПО-ПЕРШЕ, щодо обґрунтованості підозри, яку суд зобов’язаний встановити під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. 
Згідно з рішенням ЄСПЛ за скаргою № 35615/06 від 13.11.2007 року по справі «Чеботарі проти Молдови», п. 48, «…вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри…».
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 25629/94 від «27» листопада 1997 року по справі «К.Ф. проти Німеччини», п. 57, обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.

ПО-ДРУГЕ, щодо наявності ризиків:

Ризик ухилення обвинуваченого від слідства: рішення ЄСПЛ за скаргою № 33579/04 від «16» грудня 2010 року по справі «Боротюк проти України», п. 62) 
Ризик вплинути у будь-який спосіб на хід розслідування, небезпека чинення тиску на свідків та ризик фальсифікації доказів:
- рішення ЄСПЛ за скаргою № 37466/04 від «20» травня 2010 року по справі «Москаленко проти України», п. 37, 
- рішення ЄСПЛ за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, 
- рішення ЄСПЛ за скаргою № 26772/95 від 06.04.2000 року по справі «Лабіта проти Італії», пп. 162-165. 
ЄСПЛ наголошує, що обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, є неправомірним.
Про це зазначено в рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 12369 від «26» червня 1991 року по справі «Латальє проти Франції», п. 51, за скаргою № 5522/04 від «20» січня 2011 року по справі «Прокопенко проти України», за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, 41, за скаргою № 37466/04 від «20» травня 2010 року по справі «Москаленко проти України». В пункті 36 останнього зазначено, що «…органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався…Однак Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою…».

Окрім тяжкості покарання, суд зобов’язаний враховувати і інші чинники.
Відповідно до практики ЄСПЛ в рішенні ЄСПЛ за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, «…на момент взяття заявника під варту йому було близько двадцяти років, він не мав судимості та мав постійне місце проживання, де, як підтвердили місцеві органи влади, він мав добре налагоджені соціальні зв'язки. Як вбачається з відповідних постанов суду, жоден із цих факторів не брався до уваги національними судами при ухваленні ними рішення про взяття заявника під варту. Крім того, здійснюючи оцінку особистості заявника, національні суди вирішили посилатися виключно на негативні характеристики та не враховували позитивні.

Слід звернути увагу на обов’язковість доказування існування ризиків, а не лише зазначення їх стандартного переліку.
Відповідно до рішення ЄСПЛ за скаргою № 72967/01 від 01.03.2017 року по справі «Белевитський проти Росії», пп.111-112, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції. 
- рішення за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 85;
- рішення ЄСПЛ за скаргою № 26127/03 від «16» вересня 2010 року по справі «Вітрук проти України», п. 88.
Також, застосування запобіжного заходу не повинно бути «очікуванням» обвинувального вироку. 
Рішення ЄСПЛ за скаргою № 26772/95 від 6 квітня 2000 року по справі «Лабіта проти Італії», п. 152 Про це також зазначено і в рішенні ЄСПЛ «Лабіта проти Італії»: «…відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно…
…Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…» 
Відповідно до рішення за скаргою № 12369 від «26» червня 1991 року по справі «Латальє проти Франції», п. 51, «…Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку.

ПО-ТРЕТЄ, суд також зобов’язаний перевірити можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу.
В своїх рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 40107/02 від «10» лютого 2011 року по справі «Харченко проти України», п. 80; за скаргою № 20808/02 від 04.03.2010 р. у справі «Шалімов проти України», суд визнає порушенням Конвенції продовження/обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за умови, якщо національні суди «…не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів…».

ДЖЕРЕЛО