Брак часу на передачу зброї не виключає кримінальної відповідальності за втрату військового майна

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Згідно з вироком, який апеляційний суд залишив без змін, чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 413 Кримінального кодексу України (втрата військового майна). Він обіймав посаду кочегара польової лазні взводу матеріального забезпечення першого механізованого батальйону військової частини. Під час виконання службових завдань на території проведення антитерористичної операції в Донецькій області згадана особа, порушуючи вимоги окремих норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, залишила без догляду ввірену їй для службового користування і виконання службових завдань зброю (автомат АКС-74) у загальнодоступному місці − бліндажі, в якому проживала, а сама вибула у службове відрядження до м. Києва. Причому чоловік нікому не передав автомат на відповідальне зберігання, умов для його зберігання не забезпечив і внаслідок порушення правил зберігання зброї створив передумови для її втрати, що й сталося.

У касаційній скарзі засуджений поставив вимогу про скасування зазначених судових рішень та закриття кримінального провадження, вказавши, що суди поклали на нього обов’язок доведення його невинуватості та звільнили сторону обвинувачення від обов’язку доказування. Крім того, він обґрунтовував неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність тим, що в обвинувальному акті та судових рішеннях немає посилань на порушення ним будь-яких правил зберігання зброї, вирок суду не містить повного тексту порушеного ним пункту правила зберігання зброї в особливий період або період проведення АТО, враховуючи те, що диспозиція ст. 413 КК України є бланкетною.

Як зазначається в постанові колегії ККС ВС, у касаційній скарзі засуджений не заперечує тих обставин, що йому як військовослужбовцю було видано зброю, перед вибуттям із військової частини він її не здав, а залишив у бліндажі, а також те, що зброя у відання військової частини не поверталася. Крім цього, втрата засудженим зброї за обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, підтверджується також показами свідків.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 413 КК України об’єктом цього злочину є передбачений законодавством порядок користування та зберігання військового майна, який встановлюється військовими статутами, інструкціями тощо, і такий злочин відповідно до суб’єктивної сторони вчиняється як з умислом, так і через необережність.

Засуджений під час судового розгляду та в касаційній скарзі наполягав на тому, що він мав терміново поїхати у відрядження, а тому йому бракувало часу передати зброю. Однак брак часу на передачу зброї не може стати виправданням необережного ставлення засудженого до правил зберігання військового майна, обов’язок зберігання якого покладався саме на нього. Внаслідок невиконання цього обов’язку і було втрачено зброю. У зв’язку з цим такі пояснення не можуть виключати кримінальної відповідальності, а навпаки – підтверджують її.

Як правильно вказує засуджений, диспозиція ст. 413 КК України є бланкетною, а тому в обвинуваченні, поставленому у провину та визнаному судами доведеним, і вказується на порушення вимог статутів та Інструкції, які визначають правила зберігання військового майна.

Колегія суддів не може не погодитися з кваліфікацією дій засудженого за ч. 2 ст. 413 КК України, адже вона підтверджена доказами у кримінальному провадженні. Крім того, відповідно до закріплених у Кримінальному процесуальному кодексі України засад кримінального провадження щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості сторона захисту не надала об’єктивних даних на спростування встановленого та доведеного обвинувачення.

Хоча чинним законодавством установлено, що ніхто не повинен доводити своєї невинуватості, однак у межах змагального судового розгляду кожна зі сторін не повинна залишати без підтверджень своїх доводів, зокрема й на спростування обвинувачення.

ККС ВС залишив без змін судові рішення місцевого та апеляційного судів.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80224205.

ДЖЕРЕЛО