Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
ВС/ККС № 204/1956/16-к від 13.06.2019
Фабула судового акту: У даній справі особу засуджено за те, перебуваючи в таксі, маючи умисел, направлений на умисне вбивство, завдав потерпілому, який перебував на водійському сидінні автомобіля, декількох ударів ножем в обличчя та у голову. У зв’язку із цим потерпілий почав чинити опір та залишив салон автівки, але засуджений, переслідуючи його, також вийшов із салону автомобіля, ззаду впритул наблизився до потерпілого і знову почав заподіювати йому ударів ножем у правий бік тулуба, в результаті чого потерпілий впав біля автомобіля обличчям на землю, а винна особа, сівши на нього та позбавивши таким чином можливості чинити опір, продовжила завдавати ударів ножем по потилиці та шиї чим завдала останньому тяжких тілесних ушкоджень. Таким чином, засуджений виконав усі дії, що вважав необхідними, але не довів до кінця свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство потерпілого з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому в подальшому було надано своєчасну кваліфіковану медичну допомогу, що запобігла його смерті.
Органом досудового слідства зазначені дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ст. 115 КК України. З такою кваліфікацією суди першої та апеляційної інстанцій погодились.
Проте судові рішення оскаржено засудженим у касаційному порядку. У своїй касаційній скарзі винна особа стверджувала, що не мав наміру вбивати потерпілого, і що смерть потерпілого не настала, оскільки він за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень. Таким чином він діяв із непрямим умислом, і його дії мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.
Натомість Касаційний кримінальний суд із доводами засудженого не погодився та у своїй постанові вказав наступне.
За нормами ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх було включено в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчинити замах на їх досягнення.
При цьому в разі, якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК України як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Відповідно до обставин, встановлених судами, характер і динамічність дій засудженого, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - ніж, завдання ним численних цілеспрямованих ударів у життєво важливі органи потерпілого, а також поведінка винної особи після вчинення злочину, а саме те, що він потерпілому допомоги не надав, «швидкої допомоги» не викликав, а залишив місце події, позбувшись по дорозі ножа, у сукупності свідчать про те, що засуджений діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті потерпілого.
_03_03.png)
