ВС нагадав коли особі інкримінуються наслідки, які не настали

Вироком суду особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15 ч.1 і ст. 115 Кримінального кодексу України - на строк 10 років; ч. 2 ст. 187 КК - на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 289 КК - на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, та на підставі ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань визначено за сукупністю злочинів покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Так, відповідно до вироку суду особа на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел, направлений на умисне вбивство, завдав потерпілому, який перебував на водійському сидінні автомобіля, декількох ударів ножем в обличчя та у голову. Потерпілий почав чинити опір та залишив салон автівки, але особа, переслідуючи його, також вийшов із салону автомобіля, ззаду впритул наблизився до потерпілого і знову почав заподіювати йому ударів ножем у правий бік тулуба, в результаті чого потерпілий упав біля автомобіля обличчям на землю, а засуджений, сівши на нього та позбавивши таким чином можливості чинити опір, продовжив завдавати ударів ножем по потилиці та шиї. Унаслідок потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, а також легкі тілесні ушкодження.

Так особа виконав усі дії, що вважав необхідними, але не довів до кінця свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому в подальшому було надано своєчасну кваліфіковану медичну допомогу, що запобігла його смерті.

Засуджений у касаційній скарзі, серед іншого, зазначав, що не мав наміру вбивати потерпілого, про що свідчать наявні у справі докази, яким суд при постановленні вироку дав неправильну оцінку, і що смерть потерпілого не настала, оскільки він за власним бажанням припинив завдавати йому тілесних ушкоджень. Вважав, що він діяв із непрямим умислом, і його дії мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК, а покарання призначено з урахуванням думки потерпілого, який просив призначити йому мінімальне покарання.

Суд касаційної інстанції такі доводи особи відхилив. Касаційний кримінальний суд зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом за наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо їх було включено в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчинити замах на їх досягнення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, характер їх стосунків. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

При цьому в разі, якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.

Суд касаційної інстанції зазначив, що характер і динамічність дій засудженого, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - ніж, завдання ним численних цілеспрямованих ударів у життєво важливі органи потерпілого, а також поведінка особи після вчинення злочину, а саме те, що він потерпілому допомоги не надав, «швидкої допомоги» не викликав, а залишив місце події, позбувшись по дорозі ножа, у сукупності свідчать про те, що засуджений у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що призведуть до смерті потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від волі особи (постанова від 13.06.2019 у справі № 204/1956/16-к).

ДЖЕРЕЛО