Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Спадкоємиця звернулася до суду для визнання за собою права власності на квартиру
Питання спадкування є одними з найбільш заплутаних та складних у цивільному судочинстві. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу щодо визнання права власності за спадкоємицею на квартиру, яку вже було продано.
У червні 2015 року позивачка звернулася з позовом про визнання права власності у порядку спадкування.
У позові йшлося про те, що після смерті громадянина України відкрилась спадщина на квартиру, що належала спадкодавцю та його матері, а також на земельну ділянку, яка належала особисто йому. Мати спадкодавця померла раніше, на момент смерті проживала разом із ним. Після смерті матері чоловік прийняв спадщину, а саме — частину квартири, та постійно користувався нею.
Спадкодавець був позивачці зведеним братом, якого було усиновлено її батьком та його дружиною.
Позивачка зазначила, що рішенням суду її було визнано такою, що прийняла спадщину, при тому вона відноситься до другої черги спадкоємців, а відповідачка (цивільна дружина спадкодавця) при цьому відноситься до четвертої черги спадкоємців.
Нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на тій підставі, що вона не надала оригіналів документів на майно. Оскільки позивачка прийняла спадщину, проте не може надати нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів, для захисту своїх прав вона звернулась до суду з позовом. Позивачка просила визнати її спадкоємицею після смерті зведеного брата та мачухи.
За цей час на підставі рішення суду відповідачка зареєструвала за собою право власності на майно та продала спірну квартиру. Оскільки рішення суду, на підставі якого було зареєстроване та відчужене спірне майно, скасоване рішенням апеляційного суду, правочин щодо відчуження майна є недійсним. При тому й договір відчуження квартири також автоматично є недійсним.
Позивачка просила суд визначити такий договір відчуження недійсним та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
Аргументація сторін і рішення попередніх інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва позов задовольнив, скасувавши продаж квартири та призначивши за позивачкою право власності на майно померлого.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що померлий спадкодавець є таким, що прийняв спадщину після смерті матері, що встановлено судовим рішенням. Позивачкою доведено, що її батько усиновив спадкодавця, а тому за законом вона є спадкоємцем другої черги після смерті спадкодавця. Оскільки позивачка подала заяву про прийняття спадщини, не відмовлялась від спадщини та відноситься до другої черги спадкоємців, постановою нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, водночас відповідачка відноситься до четвертої черги спадкоємців, то суд зробив висновок про те, що позивачка має право в порядку спадкування отримати майно, яке входить до спадкової маси.
Відповідачка подала касаційну скаргу, яку мотивувала тим, що суди не надали оцінки тому, що Шевченківським районним судом м. Києва вкотре розглянуто позов позивачки про визнання права власності на спадкове майно.
Спадкодавець не є рідним братом позивачки. Її батько помер, а мачуха усиновила спадкодавця одноосібно, про що є докази.
Позовна заява та рішення судів не містять обґрунтування збереження правового зв’язку, що дає право на спадкування у другій черзі, відсутні докази родинних зв’язків, виконання будь-яких обов’язків щодо померлих членів сім’ї. Суди проігнорували, що усиновлені та усиновителі не віднесені в ЦК України до жодної черги спадкоємців. Вважає, що позивачем не доведено факт родинних відносин із спадкодавцем.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.
Згідно з матеріалами спадкової справи, із заявами про прийняття спадщини після померлого звернулись: відповідачка (як дружина), позивачка (як рідна сестра); третя особа (як тітка).
У справі №761/9324/13-ц встановлено такі обставини:
мати позивачки померла; після її смерті відкрилась спадщина у вигляді частини квартири; на день її смерті у спірній квартирі був зареєстрований прийомний син, спадкодавець;
свідоцтво про право на спадщину щодо майна померлої матері не видавалось; таким чином, спадкодавець є таким, що прийняв спадщину після смерті матері;
спадкодавець був усиновлений мачухою позивачки та її батьком;
позивачка є спадкоємцем другої черги за законом після смерті свого зведеного брата;
дружина померлого на підставі судового рішення зареєструвала право власності на квартиру та земельну ділянку.
В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга — це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім’ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Аргументи касаційної скарги про те, що спадкодавця було усиновлено одноосібно, є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами обставинами справи.
При цьому, колегія ВС наголосила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16-ц (провадження №14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та дає змогу ефективно захистити права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».
За таких обставин, ефективним способом захисту права позивачки вважається віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру, а не позов про визнання права власності та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири.
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення у частині визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Проте суд робить висновок, що оскаржені рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та визнання права власності за позивачкою в порядку спадкування за законом на квартиру, ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права.
У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково. Оскаржені рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У частині визнання за позивачкою права власності на земельну ділянку судові рішення слід залишити без змін.
_03_03.png)
