Встановлено, що у березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком.

В обґрунтування позивач посилався на те, що 11 серпня 2007 року сторони зареєстрували шлюб, який в подальшому, 30 жовтня 2014 року, було розірвано рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1, у сторін народився син ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №29. Після припинення шлюбних відносин та розлучення сторони не змогли дійти згоди щодо визначення місця проживання дитини.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір’ю, посилаючись на ті ж підстави, що і позивач — ОСОБА_1

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком — ОСОБА_1

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що батько має належні житлово-побутові умови для забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, має стабільний дохід, має можливість утримувати дитину матеріально, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання. У дитини зі співмешканкою батька добрі відносини, дитина відчуває себе комфортно з ними.

Крім того, на думку суду першої інстанції, позивач створив належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання сина, у зв`язку із чим переконався, що на час розгляду справи існували обставини для визначення місця проживання дитини з батьком, а не з матір`ю і що таке відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам його проживання та належному матеріальному забезпеченню.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю задоволено.

Встановлено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір’ю — ОСОБА_2

У задоволенні первісної позовної заяви ОСОБА_1 про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1, задовольняючи зустрічні вимоги ОСОБА_2 тавизначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням обставин справи та пояснень малолітнього ОСОБА_3, для забезпечення прав та інтересів дитини, враховуючи, що ОСОБА_2 створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає мати, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам. ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на обліку у ДПІ з 2008 року, дохід за 2017 рік склад 24 000 гривень, а батько — ОСОБА_1 — на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, у ДПІ як фізична особа-підприємець зареєстрований не був, даних щодо його доходів матеріали справи не містять, проживає у квартирі, яка належить його співмешканці ОСОБА_6, де також мешкає тринадцятирічний син його співмешканки.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до Стаття 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини , сім`ї, свого народу та Батьківщини .

За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Отже, суд апеляційної інстанції в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотримався норм матеріального права, урахувавши висновок виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, як органу опіки та піклування від 22 червня 2017 року щодо неможливості визначення місця проживання ОСОБА_3, 2008 року народження, з батьком чи з матір`ю оскільки обома батьками створено однакові умови для проживання дитини, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, які є однаковим та однаковою прихильність дитини до обох з батьків та рекомендовано батькам вирішити питання місця проживання дитини мирним шляхом з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, по досягненню дитиною 10 років визначається зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

Положення статті 171 Сімейного кодексу визначають, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При цьому, питання про заслуховування думки дитини також було предметом оцінки апеляційного суду та з власної ініціативи, якого було прийнято рішення про виклик у судове засідання малолітнього ОСОБА_3, для з`ясування думки останнього щодо визначення місця проживання з одним із батьків.

Ураховуючи наведене апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною, практичним психологом ОСОБА_11 та за встановленою однаковою прихильність дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи та пояснень малолітнього ОСОБА_3 (у судових засіданнях обох інстанцій), для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку що місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, має бути визначено разом із матір`ю, тому, що ОСОБА_2 створено більш сприятливі умови для проживання дитини, оскільки в квартирі, у якій мешкає мати, є окрема облаштована кімната для сина, у якій він буде проживати сам.

Із повним текстом постанови КЦС ВС від 06.06.2019 №495/2106/17 (61-592св19) можна ознайомитись за посиланням.

ДЖЕРЕЛО