6 червня оприлюднено рішення Європейського суду з прав людини у справі «MOLDAVSKA v. UKRAINE» від 15.05.2019 (заява № 43464/18) щодо виключного права адвокатів на представництво в суді.
У зазначеній справі заявниця фактично поставила під сумнів позицію, викладену в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2018 № 915/579/17 (головуючий – Кушнір І. В., судді – Краснов Є. В., Мачульський Г. М.), згідно з якою фізичній особі – підприємцю Молдавській Катерині Макарівні повернуто касаційну скаргу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, оскільки цю скаргу підписав представник за довіреністю, проте матеріали справи і касаційної скарги, зокрема додана довіреність, не містили відомостей про наявність у цієї особи статусу адвоката.
Молдавська К. М. заявила про на незаконне обмеження доступу до суду касаційної інстанції, що суперечить вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначила про наявність винятку із правила щодо представництва адвокатом у разі, якщо справа є малозначною, при цьому на час оскарження законодавчо визначено не було, які саме справи належать до категорії малозначних.
ЄСПЛ нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено, оскільки таке право за своєю природою вимагає державного регулювання відповідно до потреб і ресурсів громади та окремих осіб. Здійснюючи таке регулювання, Договірні Держави користуються певною свободою розсуду.
ЄСПЛ також акцентував, що вимога стосовно представництва скаржника перед судом касаційної інстанції саме адвокатом не може вважатися такою, що суперечить положенням статті 6 Конвенції. Ця вимога цілком відповідає особливостям Верховного Суду як вищого суду, який розглядає апеляції з питань права, що є спільною рисою правових систем для ряду держав-членів Ради Європи.
Саме лише обмеження вільного вибору захисника, що полягає у представництві саме адвокатом, не суперечить змісту статті 6 Конвенції, оскільки забезпечення ефективного захисту особи може вимагати запровадження відповідних юридичних кваліфікаційних вимог.
За обставин цієї справи заявниця та її представник повинні були знати про однозначні вимоги перехідних положень Конституції щодо представництва у Верховному Суді виключно адвокатами з 01.01.2017.
Більше того, відповідні статті Господарського процесуального кодексу України не містять жодного положення, яке могло би ввести заявницю в оману щодо можливості застосування зазначених конституційних положень у цій справі.
Отже, обмеження щодо обов'язкового представництва було передбачуваним та обґрунтованим.
ЄСПЛ не визнав за необхідне взяти до уваги аргумент заявниці, що її справу можна було би вважати малозначною і в такому разі заявниця могла би мати право скористатися винятком із правила про обов'язкове представництво адвокатом, оскільки малозначні справи відповідно до процесуальних положень не підлягають оскарженню.
З огляду на викладене скаргу визнано явно необґрунтованою і відхилено відповідно до пунктів 3 (а) та 4 статті 35 Конвенції.
_03_03.png)
