Трудові спори у практиці Верховного Суду

З початком роботи Верховного суду були пов'язані сподівання правників у зміні підходів найвищої судової інстанції до вирішення спорів та початку формування єдиної і сталої судової практики. У «спадку» Верховного суду України, який припинив свою діяльність 15.12.2017 року, залишилось сотні правових позицій, які суперечили одна одній і не давали можливість їх коректного застосування судами нижчих інстанцій.   

Не винятком стала і категорія трудових спорів, які в новоствореному Верховному Суді (ВС) вирішуються колегіями Касаційного адміністративного суду (КАС) та Касаційного цивільного суду (КЦС). Саме даному питанню був присвячений нещодавній захід Асоціації правників України, який проводився під назвою «500 днів роботи нового Верховного суду: чи змінилися підходи до вирішення трудових спорів?». Окрім адвокатів у заході взяв участь і представник Верховного Суду.  

ПРОБЛЕМАТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ВИРІШЕННІ СПОРІВ  

На думку Михайла Шумила, начальника правового управління КЦС у складі ВС, якщо до сьогоднішнього дня ми можемо зустріти певні теоретичні суперечки про те, що являють собою трудові спори, включаючи туди всі подібні справи, що стосуються і державної та патронатної служби, і звичайні спори, то практика вже розмежувала ці спори однозначно. Так, все, що стосується державної служби, то такі спори розглядаються в адміністративній юрисдикції, а нещодавне рішення Великої палати ВС віднесло патронатну службу до цивільної юрисдикції.

Цікаво, що за статистичними даними КЦС трудові спори займають аж третє місце в загальному потоці справ. 

Існує декілька важливих і водночас складних причин такої великої кількості справ, пов'язаних із трудовими відносинами. «Насамперед варто вказати на досить здеградоване трудове законодавство, яке зовсім не відповідає вимогам сьогодення, і немає нічого спільного з ринковими відносинами», - пояснив спікер. 

Через соціалістичні та ідеологічні гасла, які закріплені концептуально в КЗпП, суспільство та судова практика продовжує вважати роботодавця «ворогом», хоча це далеко не завжди відповідає дійсності. Норми та гарантії в законодавстві прописані таким чином, коли роботодавцем виступає завжди тільки держава. 

Тобто, якщо розглядати такі випадки, коли держава або її органи виступають роботодавцем, а працівник відповідно є притиснутим і незахищеним, то згадувана концепція ще більш-менш є зрозумілою. Але якщо мова йде про малий або середній бізнес, то не можна погодитись, що роботодавець не потребує такого ж саме високого захисту з боку держави, в тому числі й через призму судової системи, як і працівники. 

На переконання Михайла Шумило, ще гіршою є ситуація із підзаконними нормативно-правовими актами, які навіть немає сенсу переглядати до зміни основного кодифікованого закону. Щодо законопроекту нового трудового кодексу, який вже було прийнято в першому читанні, то спікер вважає, що він розрахований ще на початок 2000-х років і зовсім не відповідає сучасному ринку праці. 

Із вступом у силу нових процесуальних кодексів трудові спори були віднесені до таких, що розглядаються у спрощеному провадженні, а також кодексами було введено таке поняття як малозначний спір. 

Експерт нагадав, що діючий нині КЦС складається як із суддів, які раніше працювали у ВССУ, так і з суддів першої та апеляційної інстанції, так і адвокатів та науковців. Відтак кожен із суддів може по-різному дивитись на ту чи іншу ситуацію, і звідси виникає багато дискусій. 

«Наприклад, чи можна взяти такий матеріальний фактор як «ціна позову» і застосувати його до трудових спорів? Процесуальний кодекс не дає чіткої відповіді на це питання, чи відносити трудові спори до малозначних чи ні. Власне, може скластися враження, що якщо справа розглядається у спрощеному провадженні, то вона є малозначною, але ці питання необхідно розмежовувати», - зазначив доповідач. 

Так, спікер пояснив, що є різні категорії трудових спорів: наприклад, про поновлення на роботі, про виплату заробітної плати, про внесення виправлень у трудову книжку тощо. Водночас, судовою практикою ВС було вирішено, що трудові спори, пов'язані із поновленням на роботі та виплатою заробітної плати, повинні розглядатись судом касаційної інстанції, а всі інші визнаються малозначними та не підлягають касаційному оскарженню.

Також Михайло Шумило вважає, що однією з найбільших проблем у КЦС при розгляді трудових спорів є продовження широкого застосування суперечливої та різноманітної практики ВСУ. 

Наприклад, була цікава практика Великої палати ВС по господарській справі, яка стосувалась питання складу заробітної плати. Поняття заробітної плати передбачено у самому КЗпП та у спеціальному Законі «Про оплату праці». Водночас, якщо у ст. 1 цього Закону визначається, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, то у ст. 2 вже розкривається її структура, яка по суті і є базою оподаткування, до якої включаються не лише основні, а й гарантійні та компенсаційні виплати, які в загальному розумінні не є частиною заробітної плати.

Відтак, аби зрозуміти, як правильно обраховувати податки та що саме включати до структури заробітної плати, з'являлись відповідні інструкції та роз'яснення. Щодо цього питання є ще декілька рішень ВСУ (одне з них стосувалось судового збору, а інше - компенсаційних виплат), а наразі планується розгляд даного питання Великою палатою ВС з метою відходу від існуючих правових позицій ВСУ та визначення єдиного підходу до визначення структури заробітної плати. 

При чому спікер наголосив учасникам заходу на тому, що правові позиції ВСУ не є джерелом права. Так, якщо про практику ЄСПЛ є спеціальний закон, де вказано, що така практика є обов'язковою та є джерелом права, то постанови ВСУ не мають такий характер. Михайло Шумило поділився також совєю думкою щодо схильності більш консервативно налаштованих суддів застосовувати до спірних правовідносин постанови Пленуму ВСУ, в тому числі й 90-х років, які носять рекомендаційний характер, але судді їх добре знають і так би мовити вже звикли спиратись на усталену практику.

ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА 

Щодо практики застосування тих чи інших норм трудового законодавства Верховним судом поділився своїми думками Сергій Сільченко, партнер ЮК «ILF».

Щодо розмежування цивільних і трудових відносин слід розглянути Постанову КЦС у складі ВС від 18.01.2018 № 350/403/16-ц у справі про нещасний випадок на виробництві. Роботодавець в цьому випадку доводив, що трудових відносин не було, а тому немає потреби в розслідуванні, хоча самого факту наявності нещасного випадку достатньо для того, щоб казати про відшкодування шкоди. 

В свою чергу у Постанові КАС у складі ВС від 04.07.2018 № 820/1432/17 можна встановити, що роботодавець укладав цивільно-правовий договір з особою для надання послуг інженера і суд в своїй постанові спробував дуже детально розібрати питання правомірності укладання так званого договору ЦПХ, чи не порушує таке укладення трудового законодавства та, в яких випадках роботодавець повинен платити штраф у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

Чи погіршується становище працівника порівняно з діючим трудовим законодавством у разі укладення з таким працівником контракту? І якщо раніше складалась така практика, що це є порушенням законодавства, то остання практика КЦС та КАС каже, що контракт дає можливість погіршувати становище працівника і це є нормально (Постанова КЦС у складі ВС від 30.08.2018 № 463/3091/15).

Юристи, які займаються питаннями трудового законодавства також вже давно чекали на позицію ВС щодо п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП про звільнення у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб, тому що коли цей пункт лиш з'явився, то ВАСУ почав застосовувати його до працівників поліції та інших правоохоронців, що суперечило цілям закріплення цієї норми. Але наразі практика пішла тим шляхом, що вказаний пункт повинен застосовуватись саме до господарських товариств (Постанова КЦС у складі ВС від 23.01.2018 № 273/212/16-ц та Постанова КЦС у складі ВС від 07.02 2018 № 711/5711/16-ц). Непоодинокими є випадки, коли має місце недобросовісна поведінка директора компанії по відношенню до власників бізнеса, в тому числі й до іноземного інвестора, які можуть захистити свої права та припинити повноваження директора. 

Що стосується доказів нетверезого стану працівника, що є підставою для звільнення працівника, то слід розглянути практику КЦС, а саме у Постанові КЦС у складі ВС від 23.01.2018 № 640/17224/15-ц є позиція про те, що по суті будь-який доказ є належним (свідки, акт тощо). У іншому випадку, який закріплений у Постанові КЦС у складі ВС від 20.06.2018 № 604/725/14-ц, лікар оскаржував висновок публічної комісії, який встановив факт нетверезого стану та намагався визнати недійсним акт цієї комісії, але КЦС відмовив у задоволенні позову, в тому числі у зв'язку з обранням неправильного способу захисту. Також у Постанові КЦС у складі ВС від 25.07.2018 № 333/5649/16-ц встановлено, що лікарський висновок є належним доказом факту сп'яніння провідника пасажирського потягу. 

Велика палата ВС торкнулася й питання гарантій майбутнім матерям під час звільнення, а саме обов'язку роботодавця працевлаштувати вагітну жінку по закінченню строкового трудового договору на підприємство, де вона працювала раніше або на будь-як інше підприємство (Постанова ВП ВС від 16.05.2018 № 759/19440/15-ц). В цьому ключі цікавою буде й Постанова КЦС у складі ВС від 16.01.2018 № 175/167/16-ц.

Так звані дисциплінарні звільнення регулюються п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП і тут можна розглянути декілька Постанов ВС. В першому випадку, що описаний у Постанові КЦС у складі ВС від 21.03.2018 № 336/3679/17, йшла мова про звільнення за систематичне невиконання працівником своїх обов'язків, які не були покладені на нього трудовим договором. Взагалі, такі обов'язки повинні бути чітко передбачені посадовою інструкцією, з якою працівник має бути ознайомлений, а також працівник має бути ознайомлений із правилами внутрішнього трудового розпорядку та дотримуватись їх. Як наслідок працівника було поновлено на посаді. Схожа ситуація була і у випадку передбаченому в Постанові КЦС у складі ВС від 18.06.2018 № 396/1560/16-ц, де бухгалтера звільнили за невиконання нею обов'язків, які насправді повинні були виконувати інші особи на підприємстві.

КЗпП і публічна служба. Справа, яка описана в Постанові КАС у складі ВС від 18.07.2018 № 821/761/17 стосувалась звільнення з посади прокурора. Закон України «Про прокуратуру» не передбачає можливості звільнення прокурора із займаної посади за власним бажанням, але у згадуваній справі прокурора змусили написати таку заяву та ще й без проставлення дати. В той же час є позиція Пленуму ВСУ про те, що заява про звільнення за власним бажанням повинна бути справжньою, тобто відповідати волевиявленню особи. І, як наслідок, судом було поновлено прокурора на посаді, шляхом застосування норми КЗпП і обгрунтування відсутністю волевиявлення прокурора.

Звільнення під час лікарняного. Справа описана в Постанові КЦС у складі ВС від 12.09.2018 № 127/21890/16-ц є цікавою тим, що по суті лікарняний працівника наступив в останній робочій день, а саме після закінчення робочого часу його доставили швидкою до лікарні, і суд визнав таке звільнення необгрунтованим і поновив працівника на посаді.

З питання матеріальної відповідальності працівника є така важлива практика: Постанова КЦС у складі ВС від 07.02.2019 № 363/1400/16-ц та Постанова КЦС у складі ВС від 11.03.2019 № 626/1833/15-ц. А щодо сплати судового збору можна ознайомитись із постановою ВП ВС від 30.01.2019 № 910/4518/16.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зазначити, що насправді існують певні проблеми застосування вже застарілого трудового законодавства і суспільство разом з правниками чекають ухвалення нового Трудового кодексу, який дійсно буде відповідати реаліям сьогодення, адже не всі прогалини законодавства можна виправити в судовому порядку.

Також ми бачимо деякі складнощі у застосуванні правових позицій вже неіснуючого ВСУ та вже застарілих Постанов Пленумів ВСУ, які носять рекомендаційний характер, певне небажання консервативно налаштованих суддей на пошук нових більш сучасних рішень в тих чи інших ситуаціях. 

Але, не зважаючи на наявність негативних факторів, є й дійсно позитивні моменти. Слід також звернуи увагу на плідну співпрацю як суддів Верховного суду, так і працівників апарату суду задля формування єдиної судової практики, яка була б зрозумілою та не суперечливою. Тобто в деяких випадках Верховний суд може виступати в ролі лікаря-хірурга, який дуже тонко і виважено виправляє колізійні правові питання.