При стягненні моральної шкоди за необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності НЕ є необхідним визнавати дії з якого стягується така шкода незаконними, оскільки їх незаконність є очевидною

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 236/893/17

Провадження № 14-4цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), Головне управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника прокурора Донецької області та ДКС України

на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року у складі судді Шаньшиної М. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., Мальованого Ю. М.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ДКС України, ГУ НП в Донецькій області про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії органів досудового розслідування в особі співробітників ГУ НП в Донецькій області під час відкриття кримінального провадження щодо неї та під час досудового розслідування незаконними,стягнути з ДКС України 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органу досудового розслідування.

Вимоги мотивувала тим, що 12 грудня 2015 року її затримано у м. Дружківка Донецької області та поміщено в ізолятор тимчасового утримання Дружківського відділення поліції, а 13 грудня 2015 року - пред'явлено підозру у вчиненні кількох злочинів. Ухвалами Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2015 року до неї застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також накладено арешт на майно, яке їй належить на праві власності, зокрема автомобіль Mazda 3, державний номерний знак НОМЕР_1, та ключ від автомобіля із сигналізацією. 17 грудня 2015 року її звільнено з-під варти у зв'язку з внесенням застави.

Зазначала, що ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу слідчого судді про обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з обов'язком: прибувати до слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, із встановленою ним періодичністю; не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає, а саме: АДРЕСА_2, без дозволу слідчого, прокурора або суду. Постановою прокурора від 09 березня 2016 року кримінальне переслідування щодо неї припинено з реабілітуючих обставин. Автомобіль їй повернуто лише 17 травня 2016 року, а гроші, внесені як застава, - у грудні 2016 року.

Вважала, що під слідством вона перебувала з 12 грудня 2015 року по 09 березня 2016 року, а всі негативні наслідки притягнення її до кримінальної відповідальності закінчилися лише у грудні 2016 року, тобто через 9 місяців після закриття кримінального провадження.

На думку позивачки, дії органів досудового розслідування в особі співробітників ГУ НП в Донецькій області під час відкриття кримінального провадження щодо неї та під час досудового розслідування є незаконними, а також цими діями їй завдано моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано дії органів досудового розслідування стосовно ОСОБА_3 під час відкриття кримінального провадження та під час досудового розслідування незаконними. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 19 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спричинення моральної шкоди позивачці є доведеним та з урахуванням характеру, тривалості страждань визначено розмір відшкодування.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачці за один місяць перебування під слідством не може бути меншим ніж 3 200,00 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на 2017 рік, яка установлена Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України» у місячному розмірі, встановленому на 01 січня 2017 року. Позовні вимоги правильно розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У вересні 2017 року заступник прокурора Донецької області звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати в частині визнання незаконними дій органів досудового розслідування, провадження у справі в цій частині закрити. У частині відшкодування моральної шкоди - судові рішення просив змінити, зменшивши розмір відшкодування до 4 640,00 грн.

У жовтні 2017 року ДКС України звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - заступника прокурора Донецької області

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги про визнання кримінально-процесуальних дій незаконними не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинні розглядатися у порядку кримінального судочинства. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законодавства щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн. Таким чином, розмір відшкодування має становити 4 640,00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ДКС України

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ДКС України є самостійним учасником цивільних відносин, виступає від свого імені, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. У рішеннях не наведено жодного доказу вини ДКС України щодо заподіяння шкоди позивачці, а тому стягнення коштів є необґрунтованим. Крім того, відповідно до приписів Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодування шкоди відбувається, якщо встановлена незаконність дій посадових осіб, проте в цьому випадку досудове розслідування було розпочате внаслідок наявності ознак злочину у діях позивачки, а вирішити питання щодо відсутності її вини можливо було лише в рамках кримінальної справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 та 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги заступника прокурора Донецької області, ДКС України підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Стосовно наведених у касаційній скарзі заступника прокурора Донецької області доводів, що вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинні розглядатися у порядку кримінального судочинства, тобто судами порушено правила предметної юрисдикції, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У поданому позові ОСОБА_3 просила визнати дії органів досудового розслідування під час відкриття кримінального провадження та під час досудового розслідування незаконними та стягнути з ДКС України 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивачка заявила за правилами цивільного судочинства.

Проте суди на вищевказані вимоги закону не звернули увагу та помилково вирішили позовні вимоги щодо визнання незаконними дій органів досудового розслідування в порядку цивільного судочинства.

Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц, і підстав для відступу від нього не вбачається.

При цьому необхідно зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв'язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року в частині позовних вимог про визнання дій органів досудового розслідування незаконними із закриттям провадження у справі в цій частині.

Стосовно висновків судів про відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Суди установили, що 12 грудня 2015 року ОСОБА_3 затримано працівниками Дружківського відділу поліції з метою відшукування речових доказів, а також інших речей, за допомогою яких могли вчинятися кримінальні правопорушення, проведено невідкладний огляд автомобіля Mazda 3, державний номерний знак НОМЕР_1, квартири АДРЕСА_3, де проживала ОСОБА_3, а також квартири, де проживають її батьки.

13 грудня 2015 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у кримінальному провадженні № 12015050260001759, цього ж дня позивачку затримано в порядку статті 208 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2015 року клопотання слідчого Слідчого відділу Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області задоволено. Застосовано щодо підозрюваної ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з моменту затримання до 10 лютого 2016 року.

Ухвалою слідчого судді Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2015 року накладено арешт на майно, а саме: автомобіль Mazda 3, державний номерний знак НОМЕР_1, та ключ від автомобіля із сигналізацією, що належить ОСОБА_3

17 грудня 2015 року позивачку звільнено з-під варти у зв'язку з внесенням застави у розмірі 27 000,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу слідчого судді Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2015 року, якою задоволено клопотання слідчого Слідчого відділу Дружківського відділення поліції Артемівського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 У задоволенні клопотання відмовлено. Обрано стосовно підозрюваної ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з обов'язком: прибувати до слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, із встановленою ним періодичністю; не відлучатися з населеного пункту, в якому вона проживає, а саме: АДРЕСА_2, без дозволу слідчого прокурора або суду.

Постановою Краматорської місцевої прокуратури Донецької області від 09 березня 2016 року з кримінального провадження № 12015050260001759 від 12 грудня 2015 року виділено кримінальне провадження № 12016050260000245 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною другою статті 185, частиною другою статті 185 КК України. Вказане кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

З метою захисту своїх порушених прав позивачка просила стягнути з ДКС України 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального  правопорушення,  відсутністю  у  діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВРвідшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.

Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Зважаючи на вказане, помилковими є наведені в касаційній скарзі ДКС України доводи, щостягнення коштів є необґрунтованим, оскільки у рішеннях не наведено жодного доказу вини ДКС України щодо заподіяння шкоди позивачці.

Щодо доводів касаційної скарги заступника прокурора Донецької області, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 12 грудня 2015 року по 09 березня 2016 року. Разом з тим не врахували, що попри зняття арешту з майна, останнє їй повернули у грудні 2016 року, тобто вказане обмеження продовжено довше, ніж 09 березня 2016 року.

Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме  станом на 2017 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Крім того, судами з'ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивачки після закриття кримінального провадження стосовно неї, перебування її автомобіля під арештом, тривала неможливість повернення внесеної застави, тобто врахували характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

За таких обставин оскаржувані судові рішення в частині стягнення 19 200,00 грн на відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційні скарги заступника прокурора Донецької області та ДКС України необхідно задовольнити частково, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ДКС України, ГУ НП в Донецькій області про визнання дій незаконними - скасувати, провадження у справі в цій частині - закрити; в іншій частині судові рішення попередніх інстанції - залишити без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, а тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги заступника прокурора Донецької області, Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій незаконними - скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій незаконними - закрити.

В іншій частині рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ДЖЕРЕЛО