Калькуляція захисту

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій. Такий висновок зробив ВС в постанові №753/23491/16-ц.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

20 березня 2019 року                      м.Київ                               №753/23491/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТРІЛЬЧУКА В А. (суддя-доповідач),
суддів: КАРПЕНКО С.О., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., УСИКА Г.І. —

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 29.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30.05.2017.

Короткий зміст вимог і судових рішень

У грудні 2016 року Особа 1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії старшого державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві, посилаючись на те, що рішенням Дарницького райсуду від 19.06.2014 було стягнуто солідарно з Особи 4, Особи 5, Особи 6 на його користь: 485844,96 грн. — суму боргу за договором позики; 107671,18 грн. — проценти

за користування позикою, 43246,84 грн. — 3% річних, 636762,98 грн. — пеню, 3654 грн. — судовий збір, а всього — 1277179,96 грн. На підставі вказаного рішення суду йому були видані виконавчі листи, які він пред’явив до виконання в Дарницький РВ ДВС м.Києва. 24.06.2016 старший держвиконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з тим, що у боржника Особи 4 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Однак держвиконавець не вчинив усіх необхідних дій, спрямованих на виконання рішення суду. Вказану постанову він отримав тільки 24.11.2016. Враховуючи викладене, Особа 1 просив: визнати неправомірною та скасувати постанову старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС м.Києва про повернення виконавчого документа стягувачу; визнати неправомірною бездіяльність старшого держвиконавця щодо несвоєчасного надіслання йому вказаної постанови; зобов’язати держвиконавця фактично виконати рішення Дарницького райсуду від 19.06.2014; стягнути з Дарницького РВ ДВС 2560 грн. понесених витрат на правову допомогу.

Ухвалою Дарницького райсуду від 29.03.2017 скаргу Особи 1 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС від 24.06.2016 про повернення виконавчого документа стягувачеві за виконавчим провадженням №50824380 про стягнення з Особи 4 на користь Особи 1: 485844,96 грн. — сума боргу за договором позики, 107671,18 грн. — проценти за користування позикою, 43246,84 грн. — 3% річних, 636762,98 грн. — пеня, 3654 грн. — судовий збір, а всього — 1277179,96 грн. Визнано неправомірною бездіяльність старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС, у провадженні якого перебувало вказане виконавче провадження,

щодо пропущення строку надіслання Особі 1 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.06.2016. Визнано неправомірною бездіяльність старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС, у провадженні якого перебувало вказане виконавче провадження, щодо невиконання рішення Дарницького райсуду від 19.06.2014, залишеного без змін ухвалою АСК від 13.08.2014, у строк, передбачений ч.2 ст.30 закону «Про виконавче провадження». Зобов’язано старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС, у провадженні якого перебувало вказане виконавче провадження, фактично виконати рішення суду. В задоволенні вимоги Особи 1 про стягнення з Дарницького РВ ДВС на його користь 2560 грн. витрат на правову допомогу відмовлено. Стягнуто зі старшого держвиконавця Дарницького РВ ДВС на користь держави 640 грн. судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що на порушення вимог ст.11 закону «Про виконавче провадження» старший держвиконавець Дарницького РВ ДВС не вчинив усіх необхідних дій, спрямованих на виконання рішення суду, у зв’язку із чим неправомірно виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, суд виходив з того, що представник заявника не брав участі в судовому засіданні, не вчиняв окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та не знайомився з матеріалами справи в суді.

Ухвалою АСК від 30.05.2017 апеляційну скаргу Особи 1 відхилено. Ухвалу Дарницького райсуду від 29.03.2017 в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення з Дарницького РВ ДВС на користь Особи 1 витрат на правову допомогу залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду в частині відмови у задоволенні вказаної вимоги Особи 1 є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2017 року Особа 1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дарницького райсуду від 29.03.2017 та ухвалу АСК від 30.05.2017 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат і направити справу в означеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга Особи 1 мотивована тим, що на підтвердження понесених витрат він надав договір про надання правової допомоги, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Харківський центр правової допомоги», калькуляцію-рахунок про перелік наданих робіт (послуг) та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату коштів у визначеному вказаною угодою розмірі. <…>

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що 13.12.2016 між Особою 1 та ТОВ «Харківський центр правової допомоги» було укладено договір про надання правової допомоги №01-13/12-16, за яким вказане товариство через своїх співробітників зобов’язалося надавати заявнику правову допомогу у складанні скарги на постанову держвиконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві та здійснення

представництва під час звернення до суду і розгляду в суді цієї скарги.

Згідно з актом приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 14.12.2016 співробітник ТОВ «Харківський центр правової допомоги» виконав роботу, вартість якої становить 2560 грн. (витрачено 2 год. на ознайомлення з первісним матеріалом (документами) і на їх аналіз та ще 2 год. — на підготовку тексту скарги і виготовлення додатків до неї).

На виконання вищевказаного договору Особа 1 сплатив ТОВ «Харківський центр правової допомоги» 2560 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 14.12.2016 №*.

Відмовляючи в задоволенні вимоги заявника про стягнення витрат на правову допомогу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що представник заявника не брав участі в судовому засіданні, не вчиняв окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та не знайомився з матеріалами справи в суді.

Верховний Суд не погоджується з цим висновком з огляду на таке.

Згідно з п.2 ч.3 ст.79 Цивільного процесуального кодексу від 18.03.2004 в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсувати судові витрати на

підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пп.34—36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п.95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір — обґрунтованим.

Відповідно до чч.1, 2 ст.84 ЦПК 2004 року витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно зі ст.1 закону «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», чинного на час виникнення спірних правовідносин, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адмінсправах — суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад та копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.

Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, безпідставно виходив з того, що ТОВ «Харківський центр правової допомоги» не вчиняло процесуальних дій поза судовим засіданням, у зв’язку із чим дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимоги заявника про відшкодування витрат на правову допомогу.

Порушення судами вищенаведених норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи в означеній поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних з наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад та копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування.

Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, безпідставно виходив з того, що ТОВ «Харківський центр правової допомоги» не вчиняло процесуальних дій поза судовим засіданням, у зв’язку із чим дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимоги заявника про відшкодування витрат на правову допомогу.

Порушення судами вищенаведених норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи в означеній частині.

Враховуючи наявність укладеного Особою 1 договору про надання правової допомоги, документально підтверджених витрат на його виконання, з наданням відповідного розрахунку — акта приймання-передачі, та взявши до уваги складність, обсяг і характер наданих послуг, ВС дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Дарницького РВ ДВС на користь заявника 2560 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено порушення норм процесуального права, то оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 29.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30.05.2017 в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції

у м.Києві на користь Особи 1 2560 грн. витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

ДЖЕРЕЛО