Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позивач просила суд визнати недійсною видану довіреність на право розпорядження автомобілем, оскільки на час видачі довіреності вона страждала на рекурентний депресивний розлад з частими епізодами важкої депресії та нестійкими ремісіями, важкий депресивний епізод з психотичними симптомами, їй була встановлена інвалідність III групи.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта особа на момент видачі довіреності виявляла та на теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у формі рекурентного депресивного розладу. За своїм психічним станом особа не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент видачі довіреності. За своїм психічним станом на теперішній час вона також не може у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, не може сприймати обставини, які мають значення для справи.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки виходив з недоведеності позивачем тієї обставини, що на момент видачі довіреності вона була неспроможна у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Апеляційний суд позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що волевиявлення позивача явно не відповідало її волі та на час видачі довіреності вона за своїм психічним станом не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Касаційний цивільний суд скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.
Суд касаційної інстанції зазначив, що в судовому засіданні допитаний експерт повідомив, що надати категоричну відповідь, яка б свідчила про абсолютну неспроможність позивача розуміти значення своїх дій та керувати ними під час видачі довіреності, він не може. Крім, того експерт на запитання суду зазначив, що визначити, у якій частині особа на час видачі довіреності не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а у якій частині вона могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, експерти під час проведення експертизи встановити не могли, тому і дійшли висновку про її обмежену спроможність в момент видачі довіреності розуміти значення своїх дій та керувати ними. Назвати стадію (легка, середня, тяжка) психічного захворювання позивача експерт не зміг.
Верховний Суд зауважив, що підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 Цивільного кодексу України може бути лише неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Оскільки за наслідками проведеної судово-психіатричної експертизи не встановлено категоричну неспроможність позивача розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент видачі довіреності, а особа не довела належними доказами факт неспроможності у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними під час видачі довіреності, ВС визнав обґрунтованим висновок про відсутність підстав для задоволення позову (постанова від 10.04.2019 у справі № 204/5127/16-ц).
_03_03.png)
