ВС/ККС: Хуліганство – ч.4 ст. 296 КК України: що таке предмет спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень – роз’яснення (ВС/ККС у справі № 749/1092/16-к від 12 березня 2019 р.)

Фабула судового акту:  Насправді хуліганство складна річ з точки зору кваліфікації. Ця постанову ВС можна назвати фундаментальною у відношенні частини 4, ст. 296 КК України – «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень»

Яким чином суду слід визначити кваліфікуючу ознаку злочину - предмет заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень?

ВС надає чітке роз’яснення з цього приводу.  Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час вчинення хуліганських дій. Заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень є предмети, які хоча і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень.

В цій справі обвинувачений взяв вдома і використав як «заготовлений предмет» палицю бабусі для ходьби, яка була обладнана металевим штирем.  Обвинувачений дочекався у під’їзді потерпілого та серед іншого наніс йому  удари палицею та, завдяки металевому штирю, завдав тілесні ушкодження. І хоча палиця бабусі спеціально не пристосовувалася обвинуваченим для нанесення ударів, на приклад штир не заточувався, все одно слід вважати такий предмет кваліфікуючою  ознакою ч. 4 ст. 296 КК України.    

У своїй постанові суд касаційної інстанції цитує Пленум ВСУ  від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику в справах про хуліганство» : вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи вказаної кваліфікуючої ознаки хуліганства, слід ураховувати, що вона має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесних ушкоджень або коли використання цих предметів під час вчинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.

Тому оскільки потерпілий отримав тілесні ушкодження – палиця бабусі на жаль стала знаряддям хуліганства.   

Постанова

іменем України

12 березня 2019 року

м. Київ

справа № 749/1092/16-к

провадження № 51-9530км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              Огурецького В.П.,

суддів                                                          Короля В.В., Макаровець А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання             Батка Є.І.,

прокурора                                                   Чабанюк Т.В.,                                            

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270280000059, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) такого, що не має судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 4 ст. 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Щорського районного суду Чернігівської області 

від 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 1 ст. 125 КК - до

200 годин громадських робіт; за ч. 1 ст. 296 КК - до обмеження волі на строк

1 рік. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь Комунального лікувально-профілактичного закладу «Щорська центральна районна лікарня» 2930,40 грн у рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Вироком встановлено, що 08 лютого 2016 року близько 02:00 біля магазину «АТБ» на вул. Незалежності, 2 у м. Сновську Чернігівської області ОСОБА_1 руками та ногами завдав ОСОБА_2 та ОСОБА_3  численних ударів по обличчю, голові й тулубу, заподіявши потерпілим легких тілесних ушкоджень.

Крім того, 02 серпня 2016 року близько 01:30 у під'їзді будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ігноруючи загальноприйняті правила поведінки, палицею із вбитим у неї цвяхом, як предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, безпричинно завдав ОСОБА_4 удару в лівий бік тулуба та у ліве плече, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 27 липня 2018 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання й ухвалив новий, яким ухвалив вважати його засудженим: за ч. 1 ст. 125 КК - до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин; за ч. 1 ст. 296 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців.

Постановлено в порядку ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) виключити з четвертого абзацу мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку злочину «як предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень».    

У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненні до неї прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що  дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 296 КК, оскільки палицю, якою він завдав тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4, було заздалегідь заготовлено для заподіяння тілесних ушкоджень; на думку прокурора, дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК. Зазначені доводи прокурора залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції. Також прокурор зазначає, що він не оспорював того факту, що ОСОБА_1 спеціально не пристосовував палиці, а тому посилання апеляційного суду на те, що сторона обвинувачення не спростувала цього факту, є неправильним.  Крім того, прокурор звертає увагу, що у вироку апеляційного суду не повною мірою викладено показання потерпілого ОСОБА_4 та свідка

ОСОБА_5 щодо заперечення наявності будь-якого конфлікту з ОСОБА_1 Стверджує, що резолютивна частина вироку апеяційного суду не відповідає вимогам ч. 4 ст. 374 КПК, а призначене засудженому покарання є явно несправедливим через м'якість.  

Позиції учасників судового провадження

         Прокурор підтримала касаційну скаргу. Просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Переглядаючи вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 у межах касаційної скарги прокурора з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Отже, ухвалюючи вирок за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд має надати належну оцінку всім доводам, викладеним в апеляції, та навести детальні мотиви прийнятого рішення.

Проте апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

Так, прокурор в апеляційній скарзі, порушуючи питання про скасування вироку  місцевого суду та ухвалення нового, зокрема, наводив доводи про те, що ОСОБА_1 вчинив хуліганські дії із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК.

Зазначеним доводам прокурора апеляційний суд належної оцінки не дав і, відмовляючи в цій частині в задоволенні апеляції прокурора, свого рішення належним чином не мотивував.

Як видно з вироку, апеляційний суд, погоджуючись із кваліфікацією місцевим судом дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК, дійшов висновку, що палиця, використана ОСОБА_1 для вчинення хуліганських дій не була  спеціально пристосована або заздалегідь заготовлена для нанесення тілесних ушкоджень. Крім того, у вироку апеляційний суд зазначив, що сторона обвинувачення не надала доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій для спеціального пристосування палиці з метою нанесення тілесних ушкоджень.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що ч. 4 ст. 296 КК передбачено кваліфікований вид хуліганства - вчинення його, зокрема, із застосуванням   іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. При цьому вказані предмети у змісті кримінального закону передбачено як альтернативні.

Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час вчинення хуліганських дій.

Заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень є предмети, які хоча і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи вказаної кваліфікуючої ознаки хуліганства, слід ураховувати, що вона має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесних ушкоджень або коли використання цих предметів під час вчинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (пункти 11, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику в справах про хуліганство»).

Як убачається з обвинувального акта, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні хуліганських дій із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), - палиці із вбитим у неї цвяхом.

Саме таке обвинувачення прокурор підтримував у суді першої інстанції та з приводу цього, не погоджуючись із кваліфікацією місцевим судом дій засудженого (ч. 1 ст. 296 КК), подав апеляційну скаргу.

Проте, як видно з вироку, предметом розгляду суду апеляційної інстанції (як і місцевого суду) фактично стало питання наявності (відсутності) в діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки ч. 4 ст. 296 КК, як вчинення хуліганських дій із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень. Проте така кваліфікуюча ознака цього злочину ОСОБА_1 не інкримінувалася.

Щодо доводів прокурора в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 із хуліганських спонукань завдав ОСОБА_4 ударів палицею, яка була ним заздалегідь заготовлена для нанесення тілесних ушкоджень, апеляційний суд обмежився лише загальними висловлюваннями щодо їх безпідставності.

Разом із тим, як видно з показань ОСОБА_1, останній, заздалегідь взявши вдома палицю для ходьби, яка належить його бабусі, вийшов у під'їзд, де завдав нею ударів потерпілому. Він це зробив, оскільки вважав, що ОСОБА_4 поводився з ним нечемно. Знав, що палка для ходьби знизу була обладнана металевим штирем.

З показань потерпілого ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_1 чекав його у під'їзді з палицею в руках. Будь-якого конфлікту між ними до цього не було. Палицею обвинувачений безпричинно завдав йому ударів в область тулуба та по руці, заподіявши тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи на тілі ОСОБА_4 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді різаних ран у ділянці грудної клітини зліва по передньо-боковій та передній поверхнях, ран лівого ліктьового суглобу по зовнішній поверхні. Ці рани могли утворитися не менш як від восьми травмуючих дій предметом, що має колючо-ріжучі властивості.

Проте апеляційний суд, як видно із журналів та аудіозаписів судових засідань, обмежився лише допитом засудженого ОСОБА_1 Інших доказів суд апеляційної інстанції безпосередньо не досліджував.

Зазначеним вище показанням засудженого, потерпілого в сукупності з іншими доказами апеляційний суд належної оцінки не дав. Це призвело до передчасного висновку щодо правильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК та залишення відповідних доводів прокурора в апеляційній скарзі без задоволення.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Апеляційний суд у порядку ст. 404 КПК виключив з четвертого абзацу мотивувальної частини вироку місцевого суду, тобто з обвинувачення, визнаного судом доведеним, кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ст. 296 КК, «як предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень».

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції у  вироку визнав встановленим таку фактичну обставину вчинення злочину, як використання ОСОБА_1 палиці, яку останній заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. У той же час, даючи кримінально-правову кваліфікацію діям обвинуваченого, суд першої інстанції виключив кваліфікуючу ознаку «застосування предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень». Таким чином, у результаті прийнятого судом апеляційної інстанції рішення сталося виключення з вироку не кваліфікуючої ознаки, оскільки вирок її не містив, а зміна встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вчинення злочину.

Таке рішення не ґрунтується на вимогах процесуального закону, оскільки виходячи з вимог ч. 2 ст. 420, ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції мав спочатку дослідити докази для з'ясування цих фактичних обставин справи, а якщо вони не підтвердяться,  самостійно сформулювати обвинувачення, визнане доведеним.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що викладені у вироку  висновки суду першої інстанції  щодо фактичних обставин використання предмета під час хуліганських дій і правової кваліфікації цих дій мають розглядатися як такі, що містять істотні суперечності.

При цьому суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку сам допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Відповідно до ч. 2 ст. 420, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині вироку має бути зазначено, зокрема, покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Проте, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалюючи новий, апеляційний суд виклав резолютивну частину рішення у спосіб, який не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону. Замість призначення засудженому покарання по кожному з обвинувачень суд апеляційної інстанції ухвалив вважати

ОСОБА_1 засудженим до покарання, яке йому фактично не було призначено ні за ч. 1 ст. 125, ні за ч. 1 ст. 296 КК.    

Таким чином, вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 не може вважатися таким, що відповідає вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, а тому він підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Відповідно, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, належним чином розглянути апеляційну скаргу прокурора, дослідити відповідні докази та прийняти рішення згідно з вимогами закону.

У касаційній скарзі прокурор також посилається на те, що у вироку апеляційного суду не повною мірою викладено показання потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5 щодо заперечення наявності будь-якого конфлікту з ОСОБА_1

Проте зазначене питання, виходячи з положень статей 438, 433 КПК, перебуває поза межами перегляду суду касаційної інстанції.

Що стосується доводів прокурора в касаційній скарзі щодо м'якості призначеного засудженому покарання, то колегія суддів зазначає, що підстави вважати визначене судом апеляційної інстанції за ч.1 ст. 125 та ч.1 ст. 296 КК покарання явно несправедливим через м'якість відсутні, а вирішення питання про покарання у разі іншої правової кваліфікації діяння є передчасним.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 27 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.  

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький В.В. Король А.М. Макаровець

ДЖЕРЕЛО