Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення

🔥Постанова КАС ВС від 10.04.2019 №216/6309/16-а(2-а/216/161/16) (К/9901/23089/18):
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81047081

⚡Ключові висновки КАС:
✔️Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
✔️Доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем суду не надано.
✔️При цьому позивач від початку заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності як під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, так і під час судового розгляду справи.
✔️Більш того, дослідженням змісту оскаржуваної постанови судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачу поставлено в провину порушення неіснуючого пункту ПДР України, - 3.19.
✔️Відповідач наголошує, що суди попередніх інстанцій помилково трактували зазначений в постанові пункт 3.1 (д) розділу 33 ПДР України, як пункт 3.19 ПДР України.
✔️Однак, таке твердження скаржника є необґрунтованим, оскільки розділом 33 ПДР України визначено дорожні знаки, як засоби організації дорожнього руху, які представляють собою стандартизовані графічні малюнки та мають виключно цифрові ідентифікатори без додаткового поділу на буквенні підпункти (позначення).
✔️Враховуючи, що відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, не визначив конкретного порушення, за яке останній повинен нести адміністративну відповідальність, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності

📝"ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського роти №3 батальйону №3 УПП м. Кривого Рогу ДПП капрала поліції Шаповалова А.В., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 18.12.2016 року серії АР №726246 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою Поліцейського роти № 3 батальйону № 3 УПП в місті Кривому Розі ДПП капрала поліції Шаповалова А.В. 18.12.2016 року серії АР №726246 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Відповідно до означеної постанови, в цей день, приблизно о 11 год. 25 хв., керуючи транспортним засобом марки «Нісан Альмера», д.н.з. НОМЕР_1, у м. Кривий Ріг на проспекті Поштовий, позивач не виконав вимогу дорожнього знаку 3.1 «Рух заборонено» з табличкою 7.4.1. та здійснив подальший рух в зону дії знаку, чим порушив п. 3.19 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України).

Вважаючи вищеозначену постанову протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, з огляду на що дійшов висновку про необґрунтованість та протиправність оскаржуваної постанови та, як наслідок, наявність підстав до її скасування. Крім того, зауважив, що оскаржуваною постановою інкриміновано позивачу порушення неіснуючого пункту ПДР України.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення визначено статтею 283 КУпАП.

Відповідно до приписів статті 283 КУпАП, якою визначено зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем суду не надано.

При цьому позивач від початку заперечував проти притягнення його до адміністративної відповідальності як під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, так і під час судового розгляду справи.

Більш того, дослідженням змісту оскаржуваної постанови судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачу поставлено в провину порушення неіснуючого пункту ПДР України, - 3.19.

В касаційній скарзі відповідач наголошує, що суди попередніх інстанцій помилково трактували зазначений в постанові 18.12.2016 року серії АР №726246 пункт 3.1 (д) розділу 33 ПДР України, як пункт 3.19 ПДР України.

Однак, колегія суддів вважає таке твердження скаржника необґрунтованим, оскільки розділом 33 ПДР України визначено дорожні знаки, як засоби організації дорожнього руху, які представляють собою стандартизовані графічні малюнки та мають виключно цифрові ідентифікатори без додаткового поділу на буквенні підпункти (позначення).

Згідно з приписами статті 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи даний спір, колегія суддів також зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В свою чергу, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції, як наділені повноваженнями встановлювати питання факту, відповідачем не надано неспростовних вичерпних пояснень, доводів і доказів на підтвердження того, який саме пункт ПДР України було порушено позивачем під час спірної дорожньої-транспортної ситуації

Враховуючи, що відповідач не довів правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, не визначив конкретного порушення, за яке останній повинен нести адміністративну відповідальність, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін."

ДЖЕРЕЛО