Застосування суддями Біляївського районного суду Одеської області при розгляді цивільних справ міжнародно-правових актів та практики Європейського суду з прав людини

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Доречно нагадати історію ратифікації та набрання чинності Конвенцією та протоколами до неї для України також пройшла кілька етапів, а саме:

ратифікація Конвенції, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. та набула чинності для України - 11.09.1997 р.;

03.05.2002 р. Протокол № 13 ратифіковано на підставі Закону України № 318-ІУ від 28.11.2002;

13.05.2004 р. - Протокол № 14 ратифіковано на підставі Закону України № 3435-ІУ від 09.02.2006 р.

09.02.2006 р. змінено назву Конвенції (в українському перекладі) на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» № 3436-ІУ;

23.03.2006 р. прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІУ;

01.06.2010 р. - набрання чинності для України Протоколу № 14.

Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов'язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах.

Одним із важливих і принципових елементів, що характеризує зміст процесу імплементації норм міжнародного права, є обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права.

Це дає можливість уникнути колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави.

Правовою основою національно-правової імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство виступає Конституція України (ст. 9), Декларація про державний суверенітет (16.07.1990 р.), Закон України «Про міжнародні договори України» (29.06.2004 р. №1906‑IV) тощо.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про міжнародні договори України» затвердженню підлягають такі міжнародні договори, які не потребують ратифікації і передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України. Міжнародні договори, що укладаються від імені України, а також міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, але встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Президента, затверджуються Президентом України. Кабінетом Міністрів України затверджуються міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України (крім тих, що мають затверджуватися Президентом), а також міжвідомчі договори, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Кабінету Міністрів України.

Наведене вище також узгоджується з національним законодавством, так, на підставі ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Тому при розгляді цивільних справ судді Біляївського районного суду Одеської області суворо дотримуються вимоги діючого національного законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї.

Крім того, судді Біляївського районного суду Одеської області майже у 50 % своїх рішень та ухвал роблять посилення на встановлену практику Європейського суду з прав людини.

Прес-служба Біляївського районного суду

Одеської області