Порядок надання правової допомоги: Верховний Суд усуває розбіжності у практиці

Верховний Суд продовжує вносити ясність у правила та порядок надання правової допомоги.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №161/11180/13-ц дійшов висновку про необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Оцінці піддавався висновок апеляційного суду, який, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що адвокат, який представляв інтереси відповідача у вказаній справі, не був допущений до участі у справі ухвалою суду як особа, яка надає правову допомогу. Як зазначив апеляційний суд, оскільки він брав участь у справі як представник відповідача, а не особа, яка надає правову допомогу, у суду першої інстанції не було підстав стягувати витрати на правову допомогу.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду наведене рішення скасував, залишивши в силі рішення міськрайонного суду. Відступивши від висновку, викладеного у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №344/7069/15-ц, Суд сформував правову позицію наступного змісту.

Не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу відсутність ухвали суди про допуск особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, у відповідності до ч. 2 ст. 56 ЦПК України 2004 року. Відмова у стягненні витрат, понесених стороною на правову допомогу, з посиланням на те, що судом не постановлено ухвалу про залучення особи, яка надає правову допомогу, до участі у справі, безпідставна, оскільки визначена ст. 56 ЦПК 2004 року особа має інші процесуальні повноваження, ніж та, яка зазначена у ст. 38, 40, 44, ЦПК України 2004 року, і вона належить до інших учасників цивільного процесу, а не до осіб, які беруть участь у справі. Крім того, непостановлення судом такої ухвали не може бути підставою для відмови у стягненні судових витрат, які стороною у справі фактично та реально понесені.

Отже, Суд погодився з аргументом касаційної скарги про те, що незаявлення клопотання про допуск адвоката у справі в якості особи, яка надає правову допомогу, та непостановлення судом ухвали про допуск такої особи до участі у справі неспроможні, оскільки правова допомога надавалась адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги, є докази сплати таких витрат, що відповідає приписам ст. 56, 84 ЦПК України 2004 року.

З постановою Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням.

ДЖЕРЕЛО