Спадкування за законом

 Спадкування за законом.

Спадкування прав та майна особи яка померла на сьогодні є розповсюдженим процесом та проходить без зайвих проблем та у найкоротші строки але іноді трапляються виключні випадки, в яких доводиться роками бідкатися у судових інстанція та пройти не одну судову справу.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), зазначена норма визначена ст. 1216 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК).

Не можуть спадкуватись права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з самою особою спадкодавця, а саме: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК (ст. 1219 ЦК України).

До складу спадщини можуть входити: квартири, будинки, інші приміщення,  автомобілі, акції акціонерних товариств, частки в статутному капіталі товариств, тощо.

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом всієї спадщини (ч. 2 ст. 1223 ЦК).

               При вирішенні питання, хто є спадкоємцями за законом, враховуються такі юридичні факти,  як: родинні стосунки (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця. 

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазначених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу майна померлої особи до цих осіб (ст. 1258 ЦК). Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: 1) коло спадкоємців за законом визна­чене законом вичерпним чином; 2), визначена черговість за­кликання спадкоємців за законом до спадкування.

У ЦК застосований підхід найширшого охоплення числа осіб, до яких могла б перейти спадщина у разі відсутності заповіту. Передба­чається п’ять черг спадкоємців за законом.

Кожна  наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі: відсутності спадкоємців попередньої черги; усунення їх від права на спадкування; неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Закон визначає п’ять  черг (1261-1265 ЦК) спадкоємців за законом. Перша черга – діти, чоловік(дружина) та батьки. Діти спадкодавця є спадкоємцями незалежно від їх віку.  До спадкоємців першої черги відносять не лише дітей, які були живі на момент відкриття спадщини, але і дітей, які народилися живими після смерті спадкодавця. Відносять до першої черги і дітей, які народилися у не зареєстрованому шлюбі.  Є важливим те що чоловік(дружина) є спадкоємцями першої черги лише у тому разі, якщо вони перебували у зареєстрованому шлюбі. Друга черга - рідні брати та сестри, баба та дід. До рідних братів і сестер відносять як тих, що мають обох спільних батьків, так і тих, що мають спільну матір або спільного батька. Третя черга – рідні дядько та тітка. Четверта черга – ті, хто проживав з померлим однією сім’єю не менше п’яти років до відкриття спадщини. Для того, щоб встановити, що особи проживали однією сім’єю, необхідно довести, що вони спільно проживали, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки. Такими доказами спільного проживання можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування, про те, що спадкоємець фактично перед смертю проживав із спадкодавцем. Також доказами можуть бути реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій (домовій) книзі, та інші документи, які підтверджують факт спільного проживання. П’ята черга – інші родичі до шостого ступеня споріднення, а також утриманці, які не були членами сім’ї спадкодавця. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була  членом  сім'ї  спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. При цьому не вимагається, щоб непрацездатний утриманець проживав разом із спадкодавцем.

Ступінь споріднення означає кількість народжень, що пов’язують між собою двох осіб, які перебувають в родинних відносинах. Ось наприклад, батьки та діти належать до першого ступеня споріднення, баба(дід) та внуки – до другого, рідні дядько та тітка – до третього. До родичів четвертого ступеня споріднення належать діти рідних племінників померлого (двоюрідні онуки), а також двоюрідні дід та баба. До п’ятого ступеня споріднення – діти двоюрідних братів і сестер, діти двоюрідних діда та баби, діти двоюрідних онуків та онучок спадкодавця (двоюрідні племінники та племінниці, двоюрідні дядьки і тітки, двоюрідні правнуки і правнучки) До шостого – діти двоюрідних правнуків і правнучок, діти двоюрідних племінників і племінниць, діти двоюрідних дядька і тітки спадкодавця (двоюрідні праправнуки та праправнучки, троюрідні онуки та онучки, троюрідні брати та сестри).

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадкування, передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або судом (ст. 1259 ЦК).

По-перше, черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованими спадкоємцями, який укладається після відкриття спадщини.

По-друге, за позовом особи, яку не включено до складу спадкоємців за законом, суд може визнати за нею право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, надавала матеріальну допомогу та інші види допомоги спадкодавцеві, який через хворобу чи каліцтво опинився у безпорадному стані.

            Варто звернути увагу на ту обставину, що вищевикладені положення діють згідно норм ЦК 2003 року (який набрав чинності 2004 року), саме тому, якщо особа ще до моменту вступу в дію цього кодексу померла, то спадкування буде відбуватися за правилами, вказаними у Цивільному кодексі Української РСР від 18 липня 1963 року. За винятком певних ситуацій, коли спадщина була відкрита (це день смерті спадкодавця, що вказаний у свідоцтві про смерть) до вступу в силу чинного кодексу, але не була ніким прийнята.

Прес-служба Біляївського районного суду

Одеської області