Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Нібито власник, а нібито - ні !
Після набуття Україною незалежності та переходу до ринкових відносин, населення нашої країни опинилось у різноманітті господарських та цивільних правовідносин. Це призвело до появи нових понять та правових інститутів які були викликані саме бурхливим життям.
Одною з таких новел є інститут набувальної давності.
Що це таке? І чому це може зацікавити читачів!?
Інститут набувальної давності є новелою в ЦК України 2003 р. і регламентується ст.. 344 ЦК України.
Стаття 41 Конституції України зазначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. У зв’язку з наведеним, наразі в судовій практиці доволі актуальними та складними виявилися спори про визнання права власності за набувальною давністю. Це пов’язано з відсутністю будь-яких наукових досліджень зазначеної новели вітчизняного цивільного законодавства.
Поява інституту набувальної давності пов’язана з потребами цивільного обороту. У разі, якщо річ опинилася у незаконного володільця, то вона більше не могла вернутися в цивільний оборот без прямого порушення прав власника. Водночас і власник через пропуск позовної давності чи з інших причин не може повернути собі володіння, не порушивши тих правил, які встановлені для захисту незаконного володіння. Таким чином, ці суперечності закон вирішив на користь цивільного обороту: завдяки набувальної давності володілець становиться власником, а власник втрачає своє право на майно (річ).
Право власності належить до числа таких суб’єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є:
Таким чином, особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах, у всіх випадках є не власник і, тим більше, власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.
Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном). Позов про право власності за давністю володіння не може пред’явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є її власником. Тобто виключено набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу – оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу – право власності чи речове право іншої особи.
Об’єкт (предмет) володіння
Право власності за давністю володіння, перш за все, може виникнути на придатне для володіння майно, яке відноситься до будь-якої форми власності, крім того, яке вилучено з цивільного обороту. За давністю володіння не можуть набуватися безтілесні речі, які не є предметом права власності, тому позивач не вправі посилатися на добросовісність набуття у власність, наприклад, товарного знаку чи іншого права на результат інтелектуальної власності, як і на частку в статутному капіталі господарського товариства.
Нерухоме майно може стати предметом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує. Якщо будівля чи споруда не є об’єктом нерухомості, прийнятому в експлуатацію, право на яке зареєстровано в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо. Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 344 ЦК, право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. З 3 серпня 2004 р. набрав чинності Закон України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», який сформулював систему і порядок державної реєстрації прав на нерухомість, чим виконані вимоги ст. 182 ЦК.
Право власності на рухоме майно, за загальним правилом, державній реєстрації не підлягає. Однак законом може бути передбачена необхідність такої реєстрації для окремих видів рухомого майна, наприклад, реєстрація автотранспорту, на що слід звертати увагу. Разом з тим, в ч. 4 ст. 344 ЦК зазначено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Щодо права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, то воно регулюється законом. Таким Законом є Земельний кодекс (ст. 119), який встановив п’ятнадцятирічний строк добросовісного, відкритого та безперервного володіння та зазначив спеціальний порядок набуття такої власності.
Добросовісність володіння
Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю (ст. 3 ЦК).
Судова практика, повинна враховувати добросовісність тільки на момент передачі фактичному володільцю майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Разом з тим, незаконний володілець на протязі всього володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Для визнання володільця добросовісним вважаємо достатнім, щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі.
Відкритість володіння
Ще однією важливою обставиною, яка підлягає доведенню за позовом про визнання права власності за набувальною давністю, є відкритість володіння, тобто очевидне для третіх осіб, які повинні мати можливість це бачити, не перешкоджати доступу до нього інших осіб, які мають право отримувати про це майно інформацію. Ця обставина дуже тісно пов’язана із добросовісністю. Однак це не означає, що володілець обов’язково повинен спеціально інформувати інших осіб про своє володіння майном. Володіти майном набувач повинен без якогось приховування цього факту, оскільки виникне підозра та сумнів у добросовісності, а значить і у відкритості володіння. Саме тому вимога про відкритість володіння забезпечує баланс інтересів і дає гарантії власнику для витребування майна
Безперервність володіння, строк володіння
Стаття 344 ЦК про набувальну давність не вказує, що вважається перериванням володіння за давністю. Безперервність володіння, яке відповідає всім зазначеним в законі умовам, повинне бути на протязі визначених законом строків і цей строк залежить від об’єкта (для нерухомого майна – 10 років, для рухомого – 5 років, для земельної ділянки – 15 років).
Перебіг строку набувальної давності починається з моменту володіння. Разом з тим, із загального правила ч. 1 ст. 344 ЦК законодавець встановив виключення. В силу ч. 3 цієї ж статті, перебіг строку щодо майна, яким заволоділа особа на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення, починається на нерухоме майно через п'ятнадцять років, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності.
Буран В.М.
суддя Біляївського районного
суду Одеської області
_03_03.png)
