Суд першої інстанції видав обмежувальний припис чоловікові заявниці про заборону перебувати в місці її проживання та наближатися до нього, зобов’язання усунути перешкоди в користуванні автомобілем.
Апеляційний суд скасував це рішення, відмовив у задоволенні заяви, вказавши, що звернення заявниці до поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення чоловіком домашнього насильства, а спір щодо будинку та автомобіля повинен вирішуватись у справі про розподіл спільного майна подружжя. Будинок, до якого чоловіку обмежено доступ, належить йому на праві приватної власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до преамбули Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» його мета саме в запобіганні та протидії домашньому насильству.
Стаття 26 цього Закону визначає серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству обмежувальний припис стосовно кривдника.
Реалізація обмежувального припису відбувається в порядку як ЦПК України (ч. 8 ст. 26 Закону), так і КПК України (ч. 10 ст. 26 Закону).
Передбачений КПК України припис є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, кінцева мета такого провадження – не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання щодо відповідальності винної особи. Метою ж обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення.
Застосування обмежувального припису в цивільному процесі не вирішує завдання кримінального процесу.
Водночас, якщо такий припис не застосований у кримінальному провадженні, він може бути застосований у порядку ЦПК України як тимчасовий захід, який виконує захисну та запобіжну функції. Доказування в обох випадках має відбуватися відповідно до вимог профільного процесуального кодексу.
Отже, обмежувальний припис на підставі ЦПК України та на підставі КПК України може застосовуватись окремо і самостійно, однак не паралельно.
Якщо обмежувальний припис застосовується в межах цивільного процесу, то суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.
У справі не встановлено обставин, які б підтверджували повідомлення чоловікові заявниці підозри у вчиненні домашнього насильства, направлення до суду обвинувального акта, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд фактично звів свою аргументацію до того, що це є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів. Результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи, або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними.
Також Верховний Суд вказав на необхідність оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи.
Апеляційний суд безпідставно проігнорував те, що життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці переважають над правом її чоловіка на житло.
_03_03.png)
