ОГЛЯД ЗМІ. Потерпілі від судової системи не поспішають добиватися справедливості

Видання: «Ракурс»
Номер видання: 01.09.2014
Автор: Олександра ПРИМАЧЕНКО

Жертви правоохоронної системи пробачили суддям. Такий висновок напрошується, якщо проаналізувати підсумки роботи Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції.

Цей попередній підсумок дивовижний і сумний: станом на 10 серпня ТСК прийняла від громадян аж... 69 заяв щодо суддів.

Ще 446 звернень було повернуто заявникам тому, що не тільки громадяни, не обтяжені юридичною освітою, а й деякі юристи не змогли осилити логічних, простих і зрозумілих навіть для сприйняття непідготовленою людиною вимог закону, що висуваються до змісту заяви. Переважна частина заяв, що стосуються дій суддів, взагалі не має жодного відношення до питань, на які поширюється дія закону «Про відновлення довіри до судової влади». Наші люди у своїй безпросвітній безнадії добитися правди пишуть скарги куди тільки можуть придумати. Можливо, когось надихнула заява обраного на першому засіданні голови ТСК Володимира Мойсика, який оптимістично запевнив співгромадян, що навіть якщо в ТСК надійдуть заяви, що не належать до її компетенції, їх усе одно не викидатимуть у кошик, а передадуть, куди слід.

Наскільки відомо, від учасників Автомайдану, сотні яких потерпіли від цинічних дій міліції та суддів, що поставили на конвеєр виробництво, м'яко кажучи, сумнівних рішень, мовби написаних під копірку, поки що прийнято ... лише одну заяву.

Так, подання заяви в ТСК, висновок якої матиме лише характер рекомендації для Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, які коли-небудь усе ж з'являться на світ в оновленому вигляді, не гарантує результату. Але  немає іншого або хоча б простішого способу спробувати притягнути до відповідальності представників «суддівського «Беркута», явна незаконність дій яких виглядає очевидною.

Коли комісія тільки створювалася, виникло побоювання, що закон може залишитися декларацією в частині притягнення до відповідальності суддів через фізичну неможливість незначної кількості людей опрацювати величезний масив заяв, який мав ринути від громадян. За попередніми оцінками, прийняті до розгляду заяви мали обчислюватися тисячами. Але нинішній проміжний підсумок є мізерним із діаметрально протилежної причини. Виявилося неймовірно мало охочих, готових спробувати законним шляхом змусити відповідати за беззаконня щодо себе, і що набагато важливіше — сприяти тому, щоб судді, які винесли такі рішення, були відлучені від своєї роботи, а сотні їхніх колег переконалися, що каральний меч є і для них. Чим пояснюється цей феномен?

Не може бути, щоби причиною цього стала зневіра людей у можливість жити інакше. Бо саме ця віра повела більшість на Майдан і, незважаючи ні на що, не могла померти так швидко. Причина, у всьому своєму розмаїтті, одна: правовий нігілізм. Зокрема, це невіра в закон і в те, що його можна змусити працювати; але головне — це тотальна, повсюдна неповага до закону, що в цьому випадку проявляється, зокрема, в нехтуванні його текстом, в тому числі адвокатами і народними депутатами або їхніми помічниками, які готували заяви до ТСК. Бурхлива діяльність окремих громадських активістів та інших діячів, які встигають подати десятки заяв, не забувши повідомити про це пресі, розчулює, але в підсумку виявляється, що вони теж ... не читали закон. Сотні поданих заяв — сумне підтвердження вищесказаного. Тому актуальним залишається девіз: хочеш змін — почни із себе.

Формально ці сумні підсумки можна назвати попередніми. Однак слід враховувати, що для прийому заяв громадян Тимчасової слідчої комісії законом відведено 6 місяців. Комісія почала свою роботу 12 червня.

Наші люди виявилися здатними усвідомлено ризикувати життям, піти на велику кількість інших, великих і малих жертв, щоби дати собі та країні шанс жити по-іншому, зламати тотальну систему безправ'я. Але громадян, готових палити покришки, знайшлося на порядок більше, ніж тих, хто згодом спробує законним шляхом відновити свої права, багаторазово зневажені правоохоронцями і безжально добиті суддями. Водночас саме суди — остання лінія оборони прав і охоронюваних законом інтересів громадянина. Якби громадяни мали реальну можливість знайти Справедливість у наших судах, не почався б Майдан і не відбулося б усього іншого, що після нього сталося. Сотнями життів, неймовірними стражданнями, втратою частини території і війною заплатили громадяни за спробу жити за правом. Але відповідна звичка і навіть прагнення жити так ще не сформувалися. До цього не доросли навіть найбільш соціально активні та небайдужі з нас.

Нам не бачити судової влади, що заслуговує на довіру, поки ми не почнемо викорінювати недовіру до себе і власних можливостей, ретельно, послідовно і наполегливо реалізуючи ті недосконалі, незграбні і багато в чому вихолощені «договорняками» можливості, які все ж надав нам Майдан. Незважаючи на всі ці кричущі нові призначення в усіх гілках влади і відпрацьовані роками схеми, що в черговий раз виявилися живучими, немов цвіль, яку не вивести ні сльозами, ні кров'ю, а тільки щоденними послідовними зусиллями.