Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Суди розглядали позов особи про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позивач зазначав, що між ним та громадянкою Російської Федерації укладено договір купівлі-продажу квартири.
Пізніше між відповідачем – фізичною особою та товариством з обмеженою відповідальністю також укладено договір купівлі-продажу квартири.
Відповідач звернувся зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації щодо скасування реєстрації права власності на квартиру. Відповідно до наданої відповідачем до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації довідки про технічне обстеження окремих приміщень квартира, власником якої є позивач, та квартира, власником якої є відповідач, є тими самими об`єктами нерухомого майна.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки на час звернення до суду з цим позовом позивач вже не був власником спірної квартири, оскільки державну реєстрацію його права власності на спірну квартиру було скасовано у встановленому законодавством порядку, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 392 ЦК України й у позивача відсутнє право витребувати у товариства спірну квартиру на підставі статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком та вказав, що позивач не є власником спірної квартири, державна реєстрація його права власності скасована, тобто він не набув права власності на цю квартиру, відповідно у нього відсутнє право витребувати спірну квартиру як у фізичної особи, так і у товариства, на користь якого рішенням суду вже витребувана спірна квартира.
Касаційний цивільний суд не погодився із таким вирішенням справи та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції вказав, що оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
КЦС ВС зауважив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
ВС вказав, що суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та, пославшись на рішення Міністерства юстиції України, прийняте в адміністративному порядку на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у формі наказу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за особами, не з`ясували, чи визнавались договори, на підставі яких особи набували право власності на спірну квартиру, недійсними (постанова від 24.02.2021 у справі № 367/4613/18-ц).
_03_03.png)
