Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Джерело фото: depositphotos
Особа, яка вселилась у квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовим мешканцем і самостійного права користування житлом не набуває.
Особа, яка вселилась у квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовим мешканцем і самостійного права користування житлом не набуває.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 214/1790/18.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати її вселення до квартири таким, що відбулося на законних підставах, та визнати за нею право користування цим житловим приміщенням, яке є її постійним місцем проживання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вона посилалась на те, що її бабуся отримала ордер на зайняття квартири. У цій квартирі також був зареєстрований син бабусі, який є її дядьком та рідним братом її батька. Після смерті бабусі її син сильно хворів та помер. З березня 2013 року вона вселилася до спірної квартири і почала в ній постійно проживати на прохання дядька, здійснювала догляд за ним до самої його смерті. Після його смерті, вона продовжувала проживати у квартирі, сплачувати комунальні послуги, здійснила ремонт. Тому, просила позов задовольнити.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірна квартира є службовою, права наймача та члена його сім'ї на користування нею припинилися у зв'язку зі смертю, а проживання позивачки у спірній квартирі не створює для неї жодних прав за відсутності згоди власника службового житла на її вселення.
Висновок Верховного Суду
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що права наймача та члена її сім'ї на користування службовим житлом припинено у зв'язку з їх смертю, а тому володілець службового житла має право на розпорядження своєю власністю на власний розсуд. Водночас втручання суду у це право шляхом визнання позивачки такою, що має право на користування службовою квартирою, призведе до порушення прав власника, що є неприпустимим.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про недоведеність заявлених вимог та вважає безпідставними посилання позивачки на те, що вона на законних підставах вселилася до спірної квартири, оскільки доглядала за хворим дядьком, з огляду на таке.
Частиною першою статті 98 ЖК Української РСР визначено, що наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом із ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.
Верховний Суд у постановах від 28 липня 2020 року у справі № 759/17953/15-ц (провадження № 61-18718св19) та від 04 листопада 2020 року у справі № 641/2970/17 (провадження № 61-3921св19) дійшов висновку, що особи, які вселились у квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.
Таким чином, посилання позивачки на те, що вона вселилася у спірну квартиру як член сім'ї наймача, оскільки доглядала за хворим дядьком, є безпідставними.
ВС наголосив, що позивачка не довела факту набуття нею відповідно до норм ЖК Української РСР права користування спірною квартирою, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого нею позову.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд України дійшов висновку, що в разі вселення особи до жилого приміщення за договором піднайму вона не набуває самостійного права користування цим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилася як член сім'ї наймача.
При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають із ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Водночас, апеляційний суд, встановивши, що квартира є службовою, а позивачка не довела того факту, що вселилася у цю квартиру як член сім'ї наймача, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявленого позову.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
_03_03.png)
