Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Позовні вимоги про порушення ст. 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування шкоди.
ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Вінницького міського його скаргу на бездіяльність прокуратури Вінницької області про невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР задоволено частково, зобов`язано прокурора вирішити питання щодо внесення відомостей до ЄРДР у порядку статті 214 КПК України.
Відповідь від прокуратури Вінницької області про виконання вимог, зазначених в ухвалі суду йому не надходила.
Позивач вважав, що наслідком неправомірних дій відповідача є необхідність додаткових зусиль для відновлення його порушених прав. Ці обставини в сукупності призвели до його неспокою та стресу.
Позивач з урахуванням викладеного просив суд:
- визнати, що мало місце порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
- постановити рішення, яким на підставі пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) від 15 жовтня 2009 року (остаточне рішення від 15 січня 2010 року) встановити йому справедливу компенсацію в розмірі 2 500,00 євро за моральну шкоду, завдану внаслідок невиконання судового рішення.
Ухвалою Вінницького міського суду, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області, у частині позовних вимог ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито.
Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ.
Крім того, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Глава 26 КПК України регулює порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокурора, ухвал слідчого судді тощо, у зв`язку із чим встановлення порушень норм КПК України не вирішується в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що в цій справі заявником оскаржуються судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.
Разом з тим частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Щодо доводів про юрисдикцію спору слід зазначити таке.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі у вищезазначеній частині є законними та обґрунтованими.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі рішення судів - без змін.
_03_03.png)
