Захист у кримінальному судочинстві

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, вправі звернутись до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. З такою заявою можуть звернутись й інші фізичні чи юридичні особи, які стали свідками чи яким стало відомо про кримінальне правопорушення.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію вищезазначених заяв, зобов'язані невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, прийняти й зареєструвати таку заяву та внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР  (ст. 214 КПК України). Відмова вищезазначених службових осіб у внесенні відомостей у ЄРДР може бути оскаржена до слідчого судді у десятиденний строк з моменту допущення бездіяльності (ст. ст. 303-306 КПК України).

Кожен із учасників кримінального провадження (прокурор, слідчий, підозрюваний, обвинувачений, захисники, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, особа, щодо якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник) в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні та під час його судового розгляду наділений відповідними правами та обов'язками, передбаченими КПК України.

Так, підозрюваному, обвинуваченому, перш за все, слід знати, що він має право: знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують; бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення; на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених законом; вимагати перевірки обґрунтованості затримання; у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування тощо (ст. 42 КПК України).

Також важливо знати, що у кримінальному провадженні захист (будь-кого: підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка) може здійснюватись тільки адвокатом, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України (ст. 45 КПК України).

Захисник може бути залученим до участі у кримінальному провадженні у будь-який момент підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв’язку для запрошення захисника (ст. 48 КПК України).

Захисник обов’язково має бути залучений у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні також:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування;

6) щодо реабілітації померлої особи;

8) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного процесуального рішення;

9) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди (ст. 52 КПК України).

У разі відсутності коштів чи з інших об’єктивних причин захист може здійснюватись безоплатним адвокатом, тобто адвокатом за призначенням, який залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого (ст. 49 КПК України).

Підозрюваний, обвинувачений у будь-який момент має право відмовитись від захисника або замінити його. Така відмова чи заміна відбувається виключно у присутності захисника і фіксується у протоколі процесуальної дії. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов’язковою. Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого, до захисту слідчим, слідчим суддею, судом залучається захисник за призначенням (ст. 54 КПК України).

         Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання нею заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження в якості потерпілого (ст. 56 КПК України).

Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань. Свідок, зокрема, має право знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується, користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката тощо. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду свідок несе кримінальну відповідальність (ст. ст. 66-67 КПК України).

Слід знати, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Докази, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є недопустимими і не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на нього суд не може посилатися при ухваленні судового рішення.

Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит (ст. ст. 84-87 КПК України).

В ході здійснення кримінального провадження до підозрюваного, обвинуваченого можуть бути застосовані такі запобіжні заходи: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України. (ст. 176 КПК України).

Звертаємо увагу, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим цим  Кодексом (ст. ст. 183, 177 КПК України).

Крім того, слід знати, що ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, коли особу затримано при вчиненні кримінального правопорушення або при замаху на його вчинення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні (ст. 207 КПК України).

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів і обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 1) шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ст. 197 КПК України).

Підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених  частиною пятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Слідчий суддя, суд зобов’язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання та має право залишити його без розгляду, якщо воно подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, за виключенням випадку, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом (ст. 201 КПК України).

Діючим КПК України передбачено, що під час досудового розслідування деякі рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора можуть бути оскаржені протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності до слідчого судді. Перелік таких рішень, дій чи бездіяльності наведений у статті 303 КПК України. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути предметом розгляду тільки під час підготовчого провадження у суді.

Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: 1) відмову у наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні; 6) поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні; 7) продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні; 8) направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні; 9) арешт майна або відмову у ньому; 10) тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність; 11) відсторонення від посади або відмову у ньому; 12) відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування. Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній (ст. 309 КПК України).  

Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ст. 309 КПК України). Ухвали слідчого судді, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення (ст. 532 КПК України).

Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають (ст. 424 КПК України).

Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку (ст. 318 КПК України). Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень (ст. 28 КПК України).

Під час судового розгляду кримінального провадження суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Однак незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу (ст. 331 КПК України).

Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.

Апеляційну скаргу мають право подати: 1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого; 2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання; 3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник; 4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 6) прокурор; 7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи; 9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію; 10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається: 1) на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, - через суд, який ухвалив судове рішення; 2) на ухвали слідчого судді - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана: 1) на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх проголошення; 2) на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення; 3) на ухвалу слідчого судді - протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (ст. ст. 392-395 КПК України).

У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мають право подати: 1) засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; 2) виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання; 3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник; 4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 5) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру; 6) прокурор; 7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову; 10) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.  

Наразі касаційною інстанцією у кримінальних провадженнях є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який відповідно до Законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів» діятиме у межах його повноважень, визначених процесуальним законодавством, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаними законами. Після створення Верховного Суду касаційні скарги слід надсилати саме до Верховного Суду, у складі якого діятиме Касаційний кримінальний суд.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення (ст.ст. 424-426 КПК України).

Судові рішення у кримінальних провадженнях можуть бути переглянуті Верховним Судом України. Підставами для такого перегляду є: 1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання); 2) неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень; 3) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України; 4) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. (ст. 445 КПК України).

Заява про перегляд судового рішення з першої підстави подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження цієї підстави, якщо воно ухвалено пізніше. Заява про перегляд судового рішення з другої підстави може бути подана протягом трьох місяців з дня, коли особі, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Судові рішення також можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.

Учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. За наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено (ст.ст. 459-461).

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин (ст. 463 КПК України).

Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення. Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення (ст. 532 КПК України).

www.ombudsman.gov.ua